MENU

Крим, про який ми читаємо

3650 0

Одним із приводів російської експансії стало те, що історично та культурно півострів належить не Україні. Та невже?

Виповнилося п’ять років з часу анексії Криму. Одним із приводів російської експансії стало те, що історично та культурно півострів належить не Україні. Та невже?

Крім Пушкіна, Льва Толстого і Аксьонова, про Крим писав багато хто. Найвідомішим твором залишається, звісно ж, антична трагедія "Іфігенія в Тавриді". А в новочасній літературі — вірш лорда Альфреда Теннісона "Атака легкої бригади", де описано подвиг і трагічну загибель британських вояків під Балаклавою у середині ХІХ сторіччя.

Перекладено українською і кримськотатарською мовою книжку британської журналістки Лілі Хайд, у якій йдеться про повернення татарського народу на батьківщину після депортації — і також про спроби налагодити зв’язки з новим місцевим населенням, українцями та росіянами, які уже теж пустили коріння в цю землю.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА, "ІФІГЕНІЯ В ТАВРИДІ" (1898) 

Після давньогрецького драматурга Евріпіда до міфу про Іфігенію звертався багато хто — наприклад, Гете. І також — Леся Українка, яка у Криму точно бувала. Дія її драми відбувається у селищі Партеніт на південному березі півострова. Сонце, море, кипарисові гаї — навіть через багато років ми впізнаємо цей краєвид. Врятована божественною волею Іфігенія бере тут участь у священнодійствах і тужить за Елладою.

Її мали принести в жертву задля порятунку батьківщини, однак у вирішальну мить з вівтаря вона перенеслася у Тавриду (а на місці дівчини опинилася лань). Провінція гнітить Іфігенію, і вона вирішує вкоротити собі віку. Проте після роздумів відводить меч від своїх грудей, корячись долі. Бо якщо боги вирішили, що життя вона має прожити саме так і це потрібно її народу, то хіба має вона право на непокору?

ВАРВАРА ЧЕРЕДНИЧЕНКО, "ЄВПАТОРІЯ" (1930)

На поромі, що прямує у Євпаторію, старий перекупник зустрічає свою давно втрачену доньку Оксану. Вона щойно вийшла заміж — але хто її чорноокий обранець, Саїд Ісаакович? Виявляється — караїм. Нащадки хозарів живуть у Криму давно, однак через закритість спільнота мало відома сусідам, навіть тим-таки українцям. Караїми зберегли правічні традиції і у вірі, і у родинних порядках. Чоловік тут всьому голова, а жінка має продовжувати рід. Освіченій Оксані складно це прийняти, однак треба перебути відпустку з новою родиною перед переїздом до Москви, де працює її новий чоловік.

Читайте також: Дев’ять "золотих" правил успішного вивчення української мови

Та й сам Саїд, попри вірність походженню, все ж людина нового часу. Намовлений матір’ю та тіткою, він краде ключик від скриньки, де Оксана зберігає свої щоденники — і, звісно ж, віднаходить скелет у шафі.

З жахом читає чоловік про попередні романи, щоразу полишених із батьком дітей, аборти своєї коханої, але поряд із тим знаходить рядки про захоплення культурою караїмів; він не може так просто прогнати цю жінку. Автор залишає фінал відкритим — Саїд бере час на роздуми, а Оксана, ще не знаючи про його шок, дивиться на море, думає про Лесю Українку, що тут теж бувала, якою захоплена… і мріє про нову хвилю життя.

ВІКТОР ДОМОНТОВИЧ, "ДІВЧИНА З ВЕДМЕДИКОМ" (1921) 

Один із епізодів "української Лоліти" — роману В. Домонтовича — відбувається в Криму. У 1924 році, задовго до офіційного наказу про приєднання Криму до території республіки Україна, київська родина Тихменєвих їде на літо у селище поблизу Ялти, і до них приєднується друг сім’ї, репетитор та залицяльник однієї з доньок Іполит Михайлович. Господиня пансіону Марта Борисівна турбується про їхній добробут, татарин Мустафа носить виноград, і, звісно ж, "таки приємно випити пляшку червоного терпкого вина в гаряче соняшне кримське полуднє!..".

Татар тут повнісінько — і вони всіляко заробляють на розімлілих курортниках. Ті з читачів, хто пригадує кримський побут 1990-х-2000-х, знайде багато спільного з героєм В. Домонтовича — у нього теж не було кондиціонера, однак і відчуття радості від денної сієсти в холодку було таким же, як у наші дні. 

РОМАН ІВАНИЧУК, "МАЛЬВИ" (1967) 

Крим як простір неволі і торгівлі людьми з’являється в історичних романах Осипа Назарука й Павла Загребельного про Роксолану. У "Мальвах" це розгортається як метафора; недарма у наступних виданнях твір має змінену назву — "Яничари". На час видання роману, в ранні 1960-ті, від кримських татар у Криму була хіба що історія: цілий народ депортували у 1944 році одразу після повернення території радянською владою. Іваничук описує Каффу та Бахчисарай часів могутніх Гіреїв, династії, яка мала очолити турецьку імперію після смерті останнього з Османів. 

Читайте також: "Моя мова – українська. Хоча моя історія з нею неоднозначна, іноді зовсім позбавлена любові", – активістка

Десь тут-таки, у Криму, має вижити разом з малою донькою Марія, вдова козацького полковника. Додому невільниці не можуть повернутися, навіть коли їм дарують волю. Та й куди повертатися — в розорений край, де костел не кращий за мечеть? Десь так само думає яничар Андрій-Алім, головне для якого — вижити і досягти успіху у визначених долею обставинах.

А для малої Соломії-Мальви Україна та степ — взагалі щось незрозуміле з материних фантазій; їй добре тут, у Криму, тут тепер її дім. Чи є сенс повертатися в Україну? Чи погодиться рушати з Марією її донька, яка щодня підростає й намагається скинути з себе тавро гяурки? Чи впізнає жінка своїх синів з-поміж яничарського війська? А яка доля чекає на наївного султана-маріонетку Ібрагіма, який випадково опинився на престолі — а що буде з кримськими лицарями-шаленцями? І чи справді померла Україна? Читач знає відповідь лише на останні питання, та й то з підручників історії; тим часом інтрига пригодницького твору справді захоплює.

ФОЗЗІ, "СОПРОВОЖДАЮЩИЕ ЛИЦА" (2015) 

Ще одна книжка Фоззі про Крим. Написана у 2015 році — коли українська тема в історіях про Крим стало неуникною. Дія відбувається в 1990-ті, коли місцеві жителі постали перед потребою вибору нової ідентичності — однак переважно так і не переступили цей поріг: вони навіть не помітили зміни кордонів, гімну та грошових знаків. Тут усі вболівають за "Спартак".

Головний герой Ципа працює кореспондентом газети в містечку Євпаторія. Звісно ж, він не лише пише про гастролі цілителів, доблесть міліції і масові святкування, але й переживає неймовірні пригоди, з яких його витягає мужній капітан Орлов — сцени у стилі голлівудських бойовиків дуже ефектні.

Однак головне тут — не лише історії колишнього тренера з мотоболу, який спивається разом зі зникненням цього виду спорту з міста, "професора"-бариги з ринку чи Бели з Таганрога (впізнали привіт Лермонтову?), а формування особистості самого Ципи.

Кульмінацією стає матч "Спартак"-"Динамо" в Лізі Чемпіонів, радість іншого, київського стадіону, відчуття єдності Ципи з тими іншими людьми з материка. Українська мова — це не лише шкільний підручник, а й крик "Перемога", коли забивають гол. Бо дивно не знати українську, коли в тебе прізвище Ципердюк. Бо достатньо глянути на банкноти, щоб нарешті зрозуміти, в якій країні ти фактично живеш.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Оксана ЩУР


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини