Президентські перегони – чиста першість, майорат влади: переможцю – все, іншим – спасибі за участь. Чим ближче фініш, тим більш уваги лідерам: Володимиру Зеленському, Юлії Тимошенко, Петру Порошенку. Тож вглиб не копатиму, лиш ближній тил огляну. Не того, що кандидати там цікаві, а того, що їм симпатизує чимало виборців.

Частина 1. Політичний курйоз

На позачергових президентських виборах-2014 спадкоємці Віктора Януковича укупі осилили 10.8% голосів: Сергій Тігіпко 5.23%; Михайло Добкін 3.03%; Вадим Рабинович 2.25%; Юрій Бойко 0.19%; Ренат Кузьмін 0.10%.

Наразі рейтинг Юрія Бойка 9,9%, Олександра Вілкула та Євгена Мураєва по 2,7% , а вглибині просвічують технічні русофіли. За п’ять років порошенкового президентства секонхенд Януковича у ціні виріс – спасибі, гаранте!

Тодішня їх розпорошеність змінилась консолідацією. Що зрозуміло: тоді їм зовсім не світило, тепер – маячив другий тур. От Путін і виставив маячок. Одноголосне обрання обрання Віктора  Медведчука головою політради "За життя" Рабиновича – це як призначення керівником виборчого штабу "Русского мира". Медведчук – вимпел на носі п’ятої колони: "Путін з нами!".

Читайте також: Приколи і проколи президентської обслуги

Гуртування і посилення п’ятої колони вписалось і в сценарій п’ятого президента. Ще б пак: це єдиний кандидат у якого він виграв би другий тур. Тож Банкова розкручувала "Русский мир" з іншого кінця. Чого варта свистопляска коло NEWSONE та "112 Україна" – гучний безрезультатний скандал: петиції, парламент, РНБО, президент, з вихлюпом у Європу. Це не розкрутка? Не політична реклама? Під соусом патріотичного радикалізму.

Чи є Медведчук послом Путіна, чи делегатом Банкової, чи обох одразу, чи усього потроху – істотно. Але не цього разу. Тепер важливо лиш те, що кремлівський і банківський вектори були спрямовані в одну точку – другий тур: гарант Банкової проти протеже Кремля, ремікс Кучма – Симоненко 1999.

Виборчий альянс Банкова / Кремль накрився мідним куполом

Попередня глава написана в минулому часі, позаяк ганебний спаринг скінчився. Обопільним нокдауном. Насамперед, від українського виборця, який загнав гаранта в кут: самому б в другий тур пролізти, не те що про зручного партнера думати. Як кого і втягнеш, то хіба що замість себе.

Друга плюха – розкол у нешляхетному сімействі. У В. Януковичу  поєднались зрадник і крадій, відповідними були й опори. Зрадник переміг: сталося те, що сталося. Однак, секондхенд Януковича залишився двох фасонів, що докупи не складаються: одні кремлем марять другі – баксами.

Читайте також: Фальсифікація – основна зброя Банкової. Здолаємо!

Путін навіть санкції ввів санкції ввів проти неслухняних опоблоківців, аби Бойка підтримали. Не вигоріло: кремлівці узгодили свого кандидата (Ю. Бойка), бізнесмени – свого (О.Вілкула). Кандидата два – електорат один, і тур йому також один. Міраж розтанув.

"Партія миру"? Капітуляції!

Два проросійські крила не лише товчуть один електорат, а й спекулюють однаковим брендом: "Партія миру". Мовляв, в Україні є дві партії: Партія миру і Партія війни.

Це – облуда. Хто ж за війну (крім, може, кількох виродків, які на торгівлі зброєю наживаються)? І хто б таких підтримав?

Розходження не у бажанні миру, а у шляхах до нього. Петро Порошенко зациклився на Нормандсько/Мінському форматі. Тупик.

Юлія Тимошенко пропонує формат "Будапешт+". Перспективно.

А проросійські кандидати зациклились на прямих перемовинах з Росією. Проти чого ніхто не заперечує: присутня РФ і в Нормандському форматі і у Будапештському. Як одна зі сторін. А "Партія миру" Бойка/Вілкула наполягає, щоб Україна домовлятись з нею, і тільки з нею.

Немає патріотизму в тому, щоб прикидатись дурнем. Бо тільки дурник не знає, що у військовому вимірі Росія сильніша. Не лише за Україну, а за будь-яку окрему європейську державу. Тому, власне, вони і об’єднались у НАТО, щоб разом протистояти радянській, згодом російській, агресивності.

Читайте також: Три базових сценарія президентських виборів в Україні

Намір залишити Україну віч-на-віч з Росією – все одно, що залишити нормальну людину сам на сам із до зубів озброєним рецидивістом-бандюганом, заборонивши кликати підмогу. Це шлях до миру? До капітуляції!

А як хтось нишком сподівається: краще такий мир ніж ніякого, то жорстоко помиляється: де й коли агресор сам угамувався? Переваривши здобич, знов і знов шукає він жертви: Крим – Донбас – хто далі?

Курс "Партії миру" – це приниження і пограбування зараз, та перманентна війна в майбутньому (дивуюсь наївним, які цей курс підтримують).

Частина 2. Моральний казус

Рейтинг Анатолія Гриценка – 10,3%. Розкручувався він як "Український Піночет", Анатолій Гриценко: "Не потрібно боятися авторитарного режиму" (25.04.2018),  "Освічений автократ" Гриценко"  (17.05.2018). І т.д. і т.п., реклами вистачало.

Аж раптом: "узгоджений демократичний кандидат", посилань не даю, інформпростір цим рясніє. З якого дива метаморфоза? А ось з якого.

Уся кар’єра Анатолія Степановича військова: суворовець, курсант, офіцер, військовий експерт, Міністр оборони, Голова парламентського.

І ось в країну прийшла війна. І професійний воєнний став повністю (!) поза нею, хоч би корпію щипав! Куди ж тут у піночети? довелось фарбуватись демократом.

Читайте також: Президент за 1000 гривень

У тому, що професійний військовий у час війни залишився поза війною – не докоряю. Різні обставини бувають, і не в нього одного.

А ось а) професійний військовий, який б) залишився поза війною і в) пнеться при цьому у головнокомандувачі-президенти – унікум. Бо такий моральний конфуз – справа унікальна. Є кандидати з гіршою політичною платформою (два вище описані), але немає – з  гіршою моральною.

Гнилуватий кадровий резерв

Хотів мажорно описати достойний кадровий резерв позаду провідної трійки. Не вийшло.

А що вдієш, я ж не порохобот, щоб штучні рейтинги вигадувати. А справжні є такими як є, і другий ряд є таким як є. Хто ж винен, що нема там ні І. Смешка, ні Р. Кошулинського, ні Р. Безсмертного? Тож і залишається побажати: другий ряд – крок назад!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO