Є багато людей, які офіційно працюють юристами, будівельниками, водіями далекого слідування, політологами, маркшейдерами, вчителями, журналістами та бухгалтерами...

Але дехто з них чудово вишиває, кладе цеглу, "читає" дерева, вміє навчити молодь, розпізнає усі квіти, бездоганно накладає пов'язки і блискуче аналізує економічні лабіринти.

Життя складається у нас по-різному, але коли ось це "читання" дерев відбувається у лісі, юридична допомога слабкому і бідному зроблена професійно і з радістю, будинок стоятиме аж до правнуків, лікування зцілить, а черга за вашими найсмачнішими тістечками робитиме вас щасливими – ось тоді цей збіг можливостей і бажань в одній точці, здається, і називається щастям.

23 березня відзначають Всесвітній день метеоролога.

Я колись вирішила здобути професію метеоролога, бо наслухалася романтичних вражень, вступні екзамени мені підходили, вчитися було легко, практики на природі наповнювалися веселими студентськими подіями.

Читайте також: Про любов

А вже коли почала працювати, все виявилося не аж таким веселим і зрозумілим.

За внутрішнім станом я – філолог, як кажуть, лірик, і вивчати фізику атмосфери, купу якихось формул, мати справу із сухою картографією, ґрунтознавством і метеорологічними приладами – все це виявилося далеким від юних дівочих, вже не кажу ліричних, професійних мрій.

Проте життя знає, що робити, і якщо ти щось вмієш, хочеш і любиш, рано чи пізно тебе виведе на правильну стежку.

Коли я після багатьох років змінила роботу в Гідрометцентрі на працю в медіа, сказати, що я боялася – нічого не сказати. Мені на той час було вже 40 років – вік, коли людина досить зручно лежить на своїх життєвих лаврах, не збирається особливо роздивлятися на всі боки і спокійно та комфортно робить, що належить. Але цей спокій та комфорт – нещирий.

Бо твоє внутрішнє покликання, потяг і здібності все ж сплять у барлозі, не приносячи ані тобі, ані людям користі та радості.

Мені врешті-решт пощастило поєднати освіту, неймовірно цікаву, перспективну та потрібну людям, метеорологію із своїми "філологічними" можливостями.

Я не буду згадувати всі можливості та перспективи метеорології, розказувати, як складається прогноз погоди і як знання про зміну синоптичної ситуації може вплинути не лише на життя людини, а й на долю села, містечка чи навіть країни. Це все можна почитати в інтернеті.

Я лише хочу поділитися з вами кількома своїми тезами любові до професії.

Перше. Синоптик завжди живе майбутнім, міцно тримаючись за сьогоднішній день. Специфіка прогнозу погоди на близьке майбутнє часом збиває з календарного режиму, проте дозволяє бути завжди захищеним від будь-яких сюрпризів поточного дня.

Друге. Кожен день не схожий на попередній, інший, цікавий. Як не буває двох абсолютно однакових метеорологічних ситуацій, двох однакових дощів, хмар чи снігопадів, так і в житті синоптика щодня – повний спектр різних вражень, подій та почуттів. Залежно від синоптичної ситуації. І це робить життя змістовнішим.

Третє. Синоптик завдяки професії має багато прихильників і друзів. Що б там не казали. У наші часи відкритих кордонів та безвізу все одно всі цікавляться саме в олюднених професіоналів, а не в бездушних гаджетів, майбутніми погодними умовами прийдешньої відпустки чи відрядження. А враховуючи кілограмові обмеження багажу в літаках, особливо важливо знати, що брати, а що викинути. Надзвичайно зацікавлені українці погодою вихідних у дачно-городний період. Уже не кажучи про плани на шашлики, купання-засмагання та ймовірність сильної грози зі зливою під час короткого літнього відпочинку. Ось тут майстерність комунікації синоптика зростає в рази.

Читайте також: Зоя Казанжи: Коли ти не віриш сама в себе

Четверте. Щодня шліфується почуття гумору, толерантність і витримка. Бо вже більше 30 років я слухаю на свою адресу в різних обставинах анекдот про те, як чукчі ходили на полювання. Одразу після Нового року виникають масові питання про погоду на Великдень. Після Великодня – про літню спеку, яка все знищить. А з початком осені щороку я отримую прохання прокоментувати прийдешні морози у -50 градусів, які охоплять усю Землю. І кожного разу треба посміхнутися на анекдот, терпляче пояснити про неможливість аж такого довготермінового прогнозу і толерантно сприймати усіх «міських божевільних», щирих та симпатичних невігласів.

П’яте. Синоптик об’єктивно не може не хвилюватися за справджуваність свого прогнозу. Його робота цілодобово на виду. І ця обставина за довгі роки життя у професії формує співчуття, відповідальність, турботу про інших, зменшує егоїзм та збільшує зацікавленість процесами громадського життя

Я щиро вважаю, що Всесвітній день метеоролога – це не лише моє свято чи купки професіоналів.

Це загальнолюдське свято, значення якого важливе і для дипломатичного розмовного етикету, і для зламаного на ожеледиці підбора, і для приміської полуниці, і для міцного будинку, і для здоров’я дитини, і для долі усього людства.

Вітаю сердечно всіх із Всесвітнім днем метеоролога!

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram