Український історик Наталя Сінкевич розповідає дивовижну історію грамоти російського царя Петра І до Київського митрополита, яка кілька разів зникала, але врешті знайшлась.

На стіні бібліотеки у німецькому місті Тюбінґені висів старовинний документ, на який мало хто з відвідувачів звертав увагу.

У рамці під склом, оздоблений орнаментами і золотими прописами, цей документ протягом десятиліть вважали радше прикрасою.

"Я побачила кириличні символи і попросила у бібліотекаря дозволу роздивитися документ ближче",- розповідає український історик Наталя Сінкевич, яка працювала тоді над зовсім іншою темою в Інституті східноєвропейської історії при університеті Тюбінгена.

Її інтерес був винагороджений - у руках історика опинився оригінал грамоти російського царя Петра I митрополиту Київському Іоасафу Кроковському.

Ця історія трапилася три роки тому, 2016-го. Після такої знахідки українські та німецькі науковці розпочали спільний проект, вивчивши довгий шлях старовинної грамоти: від російського царя і Київського митрополита - до далекого німецького Тюбінгена.

Читайте також: УПЦ чи ПЦУ: як правильно називати об'єднану українську православну церкву

До чого тут РПЦ?

Понад три століття тому, у 1708 році, Петро І адресував грамоту київському митрополиту Іоасафу Кроковському, останньому обраному, а не призначеному очільнику Київської митрополії.

Перед цим у 1686 році Київська митрополія з дозволу Константинополя тимчасово підпорядкувалась Московському патріархату. А видана Іоасафу Кроковському царська грамота продовжувала обмежувати і без того урізані права Київського митрополита.

Зокрема в грамоті в черговий раз підкреслювався той факт, що Київський митрополит підпорядковується Московському патріарху.

Також документ містив заборону українським ієрархам безпосередньо звертатися до Вселенських патріархів. Ця заборона свідчить про те, що у Москві доволі сильними були побоювання про повернення Київської митрополії під владу Константинополя.

У 1825 році текст з грамоти опублікував історик Євгеній Болховітінов. Щоправда, він чомусь помилково або ж свідомо пропустив ту частину, де йдеться, що Київському митрополиту забороняли звертатися до Константинополя.

Звідки вона там взялась?

Крім самої грамоти, цікавою є й історія її подорожей. Після того, як Петро І надіслав грамоту до Києва, вона тривалий час зберігалася з іншими документами Київських митрополитів у ризниці Софійського собору.

Після революції у 1922 році документи з Софії передали до бібліотеки щойноствореної Всеукраїнської академії наук, тепер це - Національна бібліотека ім. В. Вернадського.

Потім документ зник.

У 1943 році за кілька місяців до закінчення окупації Києва німецький комісаріат видав розпорядження вивозити з Києва цінні документи і експонати музеїв.

Вивезені матеріали розподіляли між різними німецькими культурними інститутами. Грамоти Софійського собору перевезли до Санкт-Ламбрехта, Австрія. Там вони потрапили до британських союзників, після чого слід грамоти Петра І знову загубився.

Читайте також: Глава УГКЦ: Московська церква – дочка київського християнства

Поява документу у місті Тюбінген пов'язана з ім'ям засновника Інституту східноєвропейської історії, професором Вернером Маркертом, який досліджував і цікавився Східною Європою.

Під час війни Маркерт служив при Верховному командуванні Вермахту. Очевидно, що у 1958 році його колишні співробітники і запропонували йому придбати старовинний документ

Історик хотів створити в Інституті відповідну навчальну атмосферу. За його наказом, на стінах інституту розвісили географічні карти та фотографії зі Східної Європи. Тоді ж, вочевидь, на стіні бібліотеки з'явилася й грамота Петра І. Яка і провисіла там до 2016 року.

14 березня 2019 року міністерство закордонних справ Німеччини повернуло старовинний документ Україні. З Німеччини грамота переїхала до національної бібліотеки імені Вернадського.

Через триста років після появи грамоти Петра І з вимогою не дивитись у бік Константинополя в Україні з'явилася своя Помісна православна церква, митрополит якої вже не підпорядковується Москві.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram