"В Україні – інший політичний контекст, інші проблеми, інший етап розвитку, та навіть популізм інший!" – замислившись, чому французька преса так мало висвітлює українські вибори, паризький колега ніби виправдовувався, пише для "Тижня" Алла Лазарева

Тож так, у нас – війна, тоді як у Парижі – мир, мігранти, "жовті жилети". Ми завжди матимемо довгий кордон із Московією, натомість більшість західних європейців упевнені, що Росія – це далеко й не про них. Українська постколоніальна економіка справді розвивається за іншим алгоритмом, ніж британська, німецька чи французька. А от щодо популізму – ще можна посперечатися.

У французьких експертних колах побутує думка (яку озвучує, зокрема, Матьє Булеґ), нібито специфіка українського популізму – це його постійність, що "походить із природи українського політичного простору та з персоналізації політичних партій". У цьому спостереженні, безперечно, є своя логіка та своя правда, однак, можливо, не вся правда. Адже й український, і французький, і британський, австрійський, польський, угорський і загалом фактично весь інший популізм активно заохочують зі спільного полюсу впливу, себто з Москви. Зовнішні вияви й інформаційні приводи, безперечно, відрізняються. А ось "кінцевий бенефіціар" таки спільний. 

Читайте також: Це не протест, шановні. Це національний суїцид, оформлений під гру в "Російську рулетку"

Отже, об’єктивно існує і спільне джерело небезпеки, незалежно від того, визнають це у високих кабінетах чи ні. Москва так ніколи й не змирилася з появою багатополярної системи взаємин у світі, її експансивність спрямована не тільки на колишні колонії. Звичайно, західні європейці не перебувають під загрозою прямого збройного удару, як українці. Однак інформаційна війна зазіхає й на їхні душі. Доказ тому – доведені втручання кремлівських тролів в американські, французькі, німецькі вибори, а також підвищена віртуальна активність довкола Brexit. У цьому сенсі українські президентські перегони для європейців грають роль такого собі випробувального майданчика з московських втручань у проекції на близькі вибори до Європарламенту.

"В Україні президентські вибори мусять долати ризики кібератак та дезінформації", – пише Le Monde, наголошуючи на "небезпеці посилення російської пропаганди". Насправді всі все розуміють, однак не завжди кажуть вголос некомфортну правду. "Від кривавих демонстрацій на Майдані 2014 року, після яких був анексований Крим і розпочався конфлікт на Донбасі, Україна зазнала всіх можливих кібератак, які лишень існують, – зазначає далі часопис. – Через це фахівці кваліфікують країну лабораторією з відкритими мережами, де випробовується цифрова зброя Кремля".

Європейське експертне середовище не є настільки вже наївним, аби вважати, нібито апетити Москви обмежуються лише Україною. Можливо, пересічний громадянин ЄС і не надто переймається оборонними стратегіями, але фахівці відповідного профілю із тривогою поглядають на Схід. Чи вистоїть Україна? Що переможе: здоровий глузд чи одна із форм популістської залежності? Наскільки послідовним є проєвропейський курс Києва, за який уже пролито стільки крові? Усі пам’ятають, як після Ющенка, якого поставив до влади Помаранчевий майдан, на Банкову прийшов Янукович із Харківськими угодами та нескінченними поступками Москві. Є серйозні підстави непокоїтися, що реваншисти спроможні відігратися.

Читайте також: Сцілла й Харібда: Велика Британія між російською та китайською загрозами

Однак якщо 2010-го Україну на Заході сприймали переважно як щось віддалене, то нині ситуація змінилася. Німці, французи, британці, австрійці, італійці, американці бачать наслідки кремлівських впливів у себе вдома на власні очі. Агресивність московських тролів змушує західних дослідників, громадських активістів і політиків придивлятися, як саме українці чинять спротив цифровим атакам північного сусіди. Досвід цієї боротьби набуває спільної цінності для всього вільного світу, що не бажає коритися експансіям.

На рівні суто дипломатичного дискурсу західні столиці запевнюють у готовності працювати "з будь-яким українським президентом, якого буде обрано". Урешті, чому б і ні? Приймали ж у всіх столицях Януковича, бо зловживання на виборах були визнані тоді "в межах прийнятного". Питання в іншому. Якою буде ця співпраця? Суто формальною чи наповненою реальними спільними проектами, інвестиціями, перспективами?

Напередодні першого туру президентських перегонів загальна тональність публікацій у європейській пресі була тривожною. Маніпуляції зі свідомістю виборців можуть давати небезпечніші наслідки, ніж пряма збройна агресія. Попри давню звичку домовлятися із Кремлем європейці все більше відчувають себе в одному човні з українцями. Це не означає, що спільна небезпека автоматично перетворює їх на союзників Києва. Проте нинішні вибори (можливо, вперше в історії) виводять українське протистояння з Москвою на рівень європейських проблем.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram