Позаминулих вихідних у Парижі під час демонстрації "жовтих жилетів" знову сталися жорсткі сутички, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

У цьому русі, який попервах презентував себе як спонтанне повстання невдоволених "звичайних громадян" проти "відірваного від реальності" політичного класу, дедалі відчутніше домінують політичні екстремісти, тож він втрачає підтримку населення. Однак свій внесок у дестабілізацію ліберальних демократій Європи "жовті жилети" вже зробили й роблять далі. Окрім того, цей рух – приклад того, як химерно сьогодні зливаються зовні нібито непоєднувані ідеологічні течії.

Коли кілька тижнів тому філософа Алена Фінкелкраута просто посеред вулиці юрба "жовтих жилетів" переслідувала й ображала антисемітськими й антиізраїльськими вигуками, незабаром виявилося, що підбурювачем покидьків був відомий поліції ісламістський активіст. Це дивовижним чином унаочнило, що в русі, схоже, уживаються праві екстремісти, ліві радикали й ісламісти. Поодинокі сварки між цими напрямками радше вираз того, що соціальна психологія називає "нарцисизмом малої різниці": чим більша між людьми схожість, тим роздратованіша реакція на "конкурента" через острах упізнати себе.

Читайте також: Забужко: Проти нас усіх – один ворог. Війна точиться від Парижа до Києва

Що ж до ідеологічної субстанції, то "ліву", "праву" й "ісламістську" ворожість до ліберальної демократії та її інститутів розрізняти стає дедалі важче. Традиційні категорії "ліві" та "праві" слугують переважно ідеологам лише для конструювання штучного опудала, щоб відвернути увагу від їхніх власних деструктивних намірів.

Так, права популістка Марін Ле Пен дистанціювалася від антисемітського вияву ненависті в Парижі, зауважуючи, що в "жовті жилети" проникла "крайня антисемітська лівиця". Те, що таке проникнення – як, зрозуміло, й антисемітизм – є з боку крайніх правих також, вона замовчала. Натомість радикальна лівиця квітучий "фашизм" завжди бачить тільки на іншій стороні – нібито на стороні супротивника. Навіть якщо вона послуговується методами, притаманними її опонентам, як ось наклепи, побиття й залякування інакодумців, а також руйнування та спалення чужого майна.

Позірні антиподи тицяють одне в одного пальцями, але ще тісніше гуртуються, коли виступають проти спільного образу ворога – "міжнародного фінансового капіталу", "глобалістської еліти", "неоліберального ЄС", який перебуває на службі у світового ворога №1, тобто Сполучених Штатів Америки, з їхнім "хижацьким капіталізмом" і "культурним імперіалізмом" і начебто прагненням знищити національний суверенітет і соціальні права. Як видно з опусів Усами бен Ладена, ці літанії також можуть підписати ісламісти.

У сукупності це творить токсичний гумус, де в усіх ідеологічних варіаціях може буйно квітнути антисемітизм. Адже навіть якщо достеменно не всі "жовті жилети" свідомі антисеміти, то ті, хто поділяє цей світогляд чи принаймні чітко йому не протистоїть, приймає інгредієнти, з яких століттями твориться антиєврейський ресентимент.

Читайте також: Битва за Європу: червоні шапки проти жовтих гопників

Тимчасом суттєву різницю між соціальною демагогією ультраправого Національного фронту (який сьогодні респектабельно називає себе "Національним об’єднанням") і соціальним націоналізмом руху лівого соціаліста Жана-Люка Меланшона визначити стає дедалі важче. В Італії праві та ліві популісти вже спільно правлять без великих конфліктів. Значні частини крайньої лівиці вважають ісламізм природним союзником у боротьбі з "імперіалізмом" і "расизмом". А в ультраправих колах дуже поширена симпатія до ісламського режиму в Ірані й деспотії Башара Асада в Сирії, а також до лівої диктатури Ніколаса Мадуро у Венесуелі.

Сьогодні лівих і правих радикалів єднає ще дещо суттєве: їхня близькість до Росії Путіна та його системи панування. Його амальгаму радянського й націоналістичного авторитаризму різнобарвні антиліберали всього світу вважають успішною та могутньою контрмоделлю щодо західної демократії.

Не дивно, що з моменту виникнення рух "жовтих жилетів" підтримували пропаганда та дезінформаційні мережі Кремля, адже він відповідає ідеалові того, що режим Путіна хоче бачити на Заході: позірне повстання "народного гніву" проти начебто брехні й обману парламентської демократії. Центральне послання "жовтих жилетів" ідентичне тому, що Кремль хоче нав’язати західній громадськості: мовляв, ліберальні демократії аж ніяк не демократичні, їхні інститути лише приховують свавілля "глобалістських" сил, які позбавили народ його самовизначення.

Нинішні ідеологічні табори вже не продукують цільних систем мислення, а маніпулюють ідеологічними фрагментами, зв’язуючи їх афектами. Чим взаємозамінніші ці змісти, тим більше вони стають складниками великого інсценування ідеологічних антагонізмів. І єдина мета цієї облуди – систематично розмивати справжню відмінність між демократичним й антидемократичним. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram