Так було і так буде. І це не український феномен – подібна динаміка у різних країнах. В Україні лунають претензії до методики підрахунку, складу споживчого кошика, питомої ваги його складових. Специфічною є реакція у громадян і на інформацію про динаміку ВВП – якщо показник падає, то це «зрада», якщо зростає, то кажуть, мовляв, жити від цього краще не стало.

Намагатися переконати людей у таких чутливих питаннях марно. Бо найчастіше суперечка відбувається на емоціях. І увага, як правило, прикута тільки до одного агрегованого показника інфляції – індексу споживчих цін. Він відображає зміну цін на групу товарів і послуг – так званий «споживчий кошик». Але для кожної людини структура його індивідуального споживання ніколи не збігається з тією «середньою», що виходить зі статистичних розрахунків для всіх домогосподарств України в цілому. Людина бачить, що її улюблені продукти (конкретний сорт сиру, наприклад, або марка шоколаду) подорожчали більше. Та якщо вона оцінила би весь обсяг свого споживання в цілому, то виявилося би, що ефект не такий вже і серйозний. Оскільки на ті товари, на які ціни не виросли, людина взагалі не звертає уваги. Це зазвичай сприймається як належне. Та будь-яке подорожчання сприймається куди гостріше. Тому оцінки індексу споживчих цін Держстату і те, що «заміряють» думки населення – це два абсолютно різні показники. І це нормально, що вони відрізняються. Поговоримо про нюанси, на які нечасто звертають увагу – дефлятор ВВП і ціни виробників.

За підсумками 2018 року номінальний ВВП України склав 3,559 трлн. гривень, що еквівалентно 130,8 млрд. доларів. За рік приріст доларового ВВП склав 16,6%. Споживча інфляція у 2018 році склала 9,8%.

Читайте також: Без монетизації субсидій неможливе знищення монополії на ринку продажу газу – Пинзеник

Але є показники, що дозволяють виміряти не тільки зростання цін на стандартну споживчу корзину товарів і послуг, але й збільшення цін всіх товарів. Загальне зростання цін у економіці показує дефлятор ВВП. На відміну від індексу споживчих цін, дефлятор ВВП засвідчує зміну цін на всі товари і послуги в країні, а не тільки на товари, що входять до споживчого кошика, що лежить в основі розрахунків споживчої інфляції.

Дефлятор ВВП у 2018 році у нас виявився відчутно вище споживчої інфляції – 15,4%. Подібною була ситуація в 2017 році: споживча інфляція – 13,7%, дефлятор ВВП – 14,9%. Але розрив між споживчою інфляцією і дефлятором ВВП в позаминулому році був набагато меншим, ніж в 2018-му.

Чому при розгляді показників ВВП та інфляції важливо звертати увагу на динаміку зміни дефлятора ВВП? Бо це індекс цін, який дозволяє оцінити реальний ВВП. При розрахунку дефлятора аналізуються ціни на продукцію, придбану не тільки домашніми господарствами, а й підприємствами і державою як економічними агентами.

Умовно кажучи, якщо вартість виробленого на авіазаводі ім. Антонова і проданого літака зросла, то дефлятор ВВП зростає, а індекс споживчих цін не змінюється – рядовий споживач літаки не купує, вони в споживчий кошик не входять. А якщо ціна виробленої в Італії і ввезеної в Україну кавоварки підвищиться, то виросте індекс споживчих цін, а дефлятор не зміниться (кавоварка вироблена, на жаль, не в Україні).

Обидва показники важливі: індекс споживчих цін краще відображає ситуацію крізь призму життєвого рівня громадян, а якщо ми хочемо оцінити процеси на макроекономічному рівні, тут важливий дефлятор ВВП.

Якщо дефлятор ВВП зростає, значить реальне виробництво відстає від рівня інфляції. У 2017 році дефлятор ВВП у нас склав 14,9%. У 2018-му в порівнянні з 2017 роком – виріс. Можна зробити припущення, що торік реальне виробництво в Україні не випереджало інфляцію. Якби ми поставили за мету розкласти динаміку ВВП на фізичну й інфляційну складову, то друга, судячи з динаміки дефлятора, переважила б.

Одні аналітики розглядають дефлятор ВВП як ключову характеристику інфляції. Інші фахівці переконані: він не може бути ідеальним індикатором, оскільки не включає імпортні товари. Ще одні вважають, що дефлятор ВВП є непрямим індикатором споживчої задоволеності. Його зростання веде до здешевлення грошей, споживча активність підвищується.

До речі, в США дефлятор ВВП вважається настільки ж важливим індикатором, як й індекс споживчих цін. Щоправда, там він включає держзакупівлі, послуги і товари, що надаються американськими компаніями по всьому світу, хоч це і частина валового національного продукту. Показник дефлятора оприлюднюється щоквартально разом з ВВП і на нього спирається ФРС перед прийняттям рішення про процентну ставку.

Та важливий не тільки дефлятор ВВП, а й індекс цін виробників, що відображає відпускні ціни промпідприємств і показує зміну цін на товари і послуги на оптовому рівні реалізації. Цей індекс зростає в Україні швидше споживчих цін. Зростання цін в промисловості в 2018 році склало 14,2%.

Читайте також: Три сценария для гривны после выборов

Індекс цін виробників є одним з випереджальних індикаторів, що сигналізують про майбутні рівні інфляції. Якщо спостерігається зростання цін на оптовому рівні, то через деякий час це може призвести до зростання цін і на роздрібному, що може викликати зростання індексу споживчих цін. Але зростання індексу цін виробників не завжди призводить до зростання споживчої інфляції. По-перше, зростання цін на стадії виробництва не завжди веде до зростання цін на готову продукцію, оскільки це можна компенсувати за рахунок зниження інших статей витрат, що не призведе до збільшення собівартості. Аналогічно зростання оптових цін на готову продукцію і товари не завжди призводить до зростання роздрібних цін, оскільки роздрібні мережі можуть компенсувати цей вплив за рахунок економії на інших витратах. По-друге, зростання цін виробників не означає автоматичного зростання споживчих цін, оскільки вони враховують також зміну цін на послуги і розраховуються для певного набору споживчих товарів, який не збігається з набором промислових.

Оскільки найбільшою мірою в 2018 році у нас зростали ціни у видобувній промисловості та виробництві енергії, це не настільки серйозно відбивається на споживчих цінах в Україні. У «тріаді» інфляції, крім споживчої і промислової, є і третя складова – інфляційні очікування. За період незалежності українці настільки звикли до високої інфляції (почалося це ще в період пізнього СРСР), що на подолання сформованих інфляційних очікувань можуть піти роки.

Схоже на те, що іншого рецепту, ніж час і правильна монетарна політика, немає. При політиці таргетування інфляції, яку реалізує в останні роки Нацбанк, дуже важливим є управління інфляційними очікуваннями, які у нас традиційно завищені. Багато в чому через те, що Нацбанку дуже довго не вдавалося втримувати інфляцію в рамках своїх прогнозів. Тобто головний рецепт – аби Нацбанк не просто домігся зниження інфляції, а й виконання власного графіка її зниження. А після досягнення 5% на рік, запланованих Стратегією монетарної політики з 2020 року, потрібно щоб вони ще й утримувалися – так довго, щоб інфляційні очікування почали на це реагувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram