Пригадую події десятирічної давнини, коли в період розгортання фінансової кризи один за одним лопалися десятки банків світу. Деякі з них рятували уряди, проводячи їх примусову націоналізацію.

Пам’ятаю і націоналізацію одного з європейських банків, за який власникам заплатили – аж 1 євро! Бо цей банк не коштував більше! Хоча власники вклали колись у його капітал не мільярди, а десятки мільярдів євро. Та то було колись.

Одначе велика частка активів, що не працюють (кредитів, які взяли й не повернули), врешті впливають на зменшення капіталу банку (після "проїдання" його резервів і прибутків). І це правильно. Бо не клієнти чи громадяни країни мають нести відповідальність за кризу банку, а передовсім – його власники.

Читайте також: Навіщо Коломойському перемога на виборах і чому її не можна допустити

Не згадував би таких фактів, якби це не стосувалося нашого сьогодення.

В Україні, на відміну від інших країн, банківська криза затягнулася на десятиліття. Небажання вчасно й адекватно реагувати на проблему зумовили таку глибину та масштабність кризи. І в багатьох українських банках капітал не просто зник, а став мінусовим. 

Простою мовою – кошти від наданих кредитів надходили в набагато менших обсягах, аніж потрібно для повернення боргів банку перед вкладниками й іншими власниками грошей. Цей розрив часто не покривав "останній бастіон" – власний капітал банків, що реально набував мінусового значення.

Читайте також: Одне питання до колишнього співвласника "Приватбанку"

Деякі банки в такій ситуації довелося рятувати шляхом націоналізації. В Україні таким банком став "Приватбанк". На його порятунок Уряд витратив понад 5 млрд. доларів. Не беремо це до серця й не сприймаємо як проблему, бо банк не накрився разом із грошима своїх вкладників та підприємств? Бо в такому разі зрозуміли би краще, на відміну від варіанту націоналізації, коли витратив гроші бюджет.

Але заплатили з тієї ж кишені, тільки через бюджет. І не якимись папірцями, як заявляють, а зобов'язаннями, за якими й відсотки, й погашення ведеться цілком реальними гривнями. І продати ці папірці можна теж за реальні гривні. І тепер нам не інакше як за довгоочікуване "щастя" треба сприймати повідомлення про спроби забрати назад банк чи отримати компенсацію капіталу націоналізованого банку. За справедливістю. А як же інакше? 

А хто нам поверне 5 млрд доларів, витрачених на порятунок цього банку? Бюджет якої країни? Чи більшість із нас і надалі житиме ілюзіями, що бюджет нас не стосується і нашої кишені не зачіпає?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram