Франція, як і кілька днів тому Німеччина, захвилювалася, чи, бува, Україна, в разі, якщо президентом буде обрано іншу особу, не розпочне звільнення окупованої території. У інтересах ЄС і Європи в цілому, як бачиться з Берліна й Парижа, щоб конфлікт між РФ й Україною було заморожено. Безвідносно до того, скільки українців щодня убиватимуть росіяни на українській території. Приблизно те саме робив і один із попередників Макрона – Саркозі у Грузії, виступивши "гарантом" виведення російських військ із окупованої частини Грузії. Звичайно, це було звичайною лицемірною європейською політикою: переконати грузинів, щоб не звільняли територію, бо росіяни "самі вийдуть". Під гарантії громадянина однієї з держав ЄС. А російські вояки продовжують стояти в Грузії і навіть потрохи захоплюють нові й нові ділянки. А де Саркозі? Отож.

Читайте також: Як Україні співпрацювати з НАТО

Для ЄС – в Грузії і в Україні – головне, аби конфлікт не переріс у таку війну, яка може призвести до екологічної катастрофи в Європі, мільйонів біженців, втрат шляхів постачання енергоносіїв і до таких масштабів воєнних дій, які, в разі неспроможності РФ перемогти Україну рівнем "звичайних" воєнних дій, передбачатимуть застосування ядерної зброї. Але головне для ЄС – не допустити цілком вірогідної поразки РФ чи то, просто, від України, чи від України спільно з деякими членами НАТО.

Бо поразка РФ на території України може завершиться не лише застосуванням Росією ядерної зброї проти України як останнього предсмертного аргументу, а й, що найстрашніше для французів і німців, розпадом тієї недоімперії, дезінтеграцією. І тут європейці вбачають цілу когорту проблем: ті ж мільйони голодних біженців і екологічна катастрофа, можливе неконтрольоване поширення ядерної зброї, припинення надходження в ЄС із РФ нафти/газу й цілого списку корисних мінеральних і органічних речовин, розрив реального сьогодні бізнесу й втрата ринку збуту. Це далеко не всі страхи європейців, але і їх досить, аби зрозуміти, що Франція, Німеччина й більшість інших держав ЄС – нам не союзники. Радше – навпаки. Принаймні, допоки наші політики плазуватимуть перед росіянами й усіма тими, хто допомагає їм стриножити Україну. Учіться в Ізраїлю, як треба берегти територію і життя громадян!

Звичайно, в європейських столицях не подобається, що РФ міняє кордони й веде війни, проте нічого з цим зробити не можуть. Щоправда, намагаються не посилювати агресора "санкціями". Проте вони тисли й тиснутимуть лише там, де піддаватимуться. І їм, за великим рахунком, байдуже, де проходитиме кордон між РФ й Україною, і чи, взагалі, буде Україна. Бо, як сказав міністр МЗС РФ С.Лавров про український Крим: "Этот вопрос не обсуждается". Коротко і ясно. А ось українці – обговорюють навіть статус Донбасу! Під пильним контролем німців і французів сідають з агресором за стіл переговорів, підписують з терористами зобов'язання не стріляти по них, не захищати життя власних громадян і не звільняти з-під окупації території. Ще й несуть ці зобов'язання на РБ ООН для "затвердження миролюбивого курсу" України. Це така "сильна зовнішня політика Порошенка". Росіяни лише потирають руки: кожна їхня жертва, що сіла "за стіл переговорів" з приводу окупації якоїсь частини власної території (Молдова, Грузія…), сидить там досі й сидітиме вічно, аж поки не втратить решти території.

Читайте також: Білорусь потрібна Москві як плацдарм наступу на Центральну Україну й Київ

Невідомо (з юридичного погляду), чому не прореагувала СБУ на дії громадян України в одній з іноземних держав (Білорусі) включно з посадовими особами, котрі спільно з громадянами з числа іноземців створили непередбачений українським законодавством механізм зовнішнього впливу на внутрішню політику нашої держави, бо умови цих дій з ознаками тяжкого злочину дуже ясно й недвозначно виписано в ст. 111 КК України ("Державна зрада"). Перший слідчий, який би в 2014 порушив кримінальну справу "за фактом", уже десь у травні 2019 став би Головою Служби безпеки України. А ось теперішньому доведеться якось пояснювати потурання нашими посадовими особами спробам іноземних держав та їхнім представникам змінити територіальний устрій нашої держави й заблокувати оборонні заходи, спрямовані на захист території, життя, прав і свобод громадян. І це ще далеко не все, з чим, у разі спроби нової команди побудувати правову державу, доведеться розбиратися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram