Президент Білорусі Олександр Лукашенко у понеділок, 24 грудня, заявив, що між Білоруссю та Росією встановилися партнерські відносини, а не братські. За його словами, РФ для них є ключовим зовнішнім партнером, і відносини між країнами будуються на системній плановій основі. Яка справжня причина цієї заяви Лукашенка? Як насправді розвиваються відносини між Білоруссю та Росією?  Про це в ексклюзивному коментарі для UAINFO  розповідає експерт з питань безпекової політики Василь Лаптійчук.

«Росії від інтеграції Білорусі аж до повного її поглинання потрібно, головно, дві речі, що перебувають у  політичній і військові площинах. У політичній Москва прагне продемонструвати успішність політики чергового «повернення земель» та підживити мертвонароджену російську історичну версію про те, що сотні народів переважно азійського походження, що проживають у РФ, «як і литвини-білоруси», усі – ні сіло ні впало – «вийшли» з «колиски трьох братніх народів» - десь з Київщини. І об’єднання з білорусами мало б утвердити росіян у переконанні, що воно, насправді, так і є. А росіян у системі держави об’єднує не релігія й навіть не так мова, як ідеологія, що ґрунтується на вигаданій історії (Дж. Орвелл, «1984»). Це, власне, та «смерть Кощія», що лежить у Києві, але шлях до неї – через Білорусь.

Читайте також: Україна – Білорусь: у фокусі спільних інтересів

У військовій (а, радше, у воєнній) площині РБ потрібна Москві як плацдарм наступу на Центральну Україну й Київ, широкий вихід до кордонів НАТО, мобілізаційний (людський) та військово-технічний ресурс для війни та додаткова аграрна й промислова база на випадок міжнародної ізоляції (як це передбачено Статутом ООН щодо агресора).

Білорусі від РФ потрібна дешева нафта, газ і ринки збуту (біля 90% усієї білоруської продукції йде в РФ). Ціна всіх цих знижок, субсидій і бонусів – біля 10 млрд. доларів річно. Насправді, це 10-12% ВВП РБ, тому втрата російських знижок і ринку не стала б для Мінська смертельною, хоча й ударила б по рейтингу Лукашенки.

Проте відносини цих двох держав зараз схожі на, з одного боку, перезбудженого маніяка, що вже почав смакувати вінцем перемоги, а, з іншого, на оголену жертву, що почала робити рухи, аби вирватись з-під того маніяка. Жертві б допомогли, аби вона того щиро захотіла. ЄС охоче надавав би ті кошти уряду Білорусі на час системної перебудови економіки та зміни ринків збуту, якби офіційний Мінськ прийняв рішення про вихід із Союзної держави з РФ і побудову незалежної демократичної держави. Не залишилися б збоку й США з рештою країн Заходу.

Читайте також: До росіян слід ставитись так, як ставились в СРСР, Британії, США до німців під час Другої світової війни

Але, звичайно, Кремль намагатиметься не випустити свою жертву. Принаймні, живою й непошкодженою. Можливі військові перевороти або сепаратистські повстання з метою змусити Лукашенку виконувати умови Союзного договору з РФ, усунення чинного президента, спроба його компрометації (включно з ударом по економіці РБ) перед наступними виборами, звичайно, газова, нафтова та ін. блокада, введення російських військ у Білорусь і якісь «мінські домовленості». Принаймні, такий арсенал завжди є у росіян щодо тих, хто мав необережність пустити їх до себе.

А, можливо, сторони лише продовжать гру під назвою «маніяк і жертва, що намагається хитрувати». Але в 2019 у жертви буде ще менше шансів хитрувати або вислизнути».

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram