Ейфорія. Депресія. Орієнтація. Подолання депресії. Інтеграція.

Ось приблизно так виглядають 5 етапів, які проходить кожна людина, що переїзджає жити в іншу країну. Мене про це попереджали, але одна справа просто знати, а інша – пережити і відчути це самому.

Ейфорія. Перший місяць чи може трохи довше ми тішились, що нарешті разом, спілкуємось вживу, а не по скайпу, разом проводимо час, куховаримо, їздимо, дивимось телевізор, читаємо, прибираємо. Ми з відкритим ротом і величезним захопленням розглядали все довкола. Дивувало майже все: зайці під вікнами, світлофори, машини, що зупинялись, обігрівач в будинку, чайник без накипу, продукти в супермаркеті, ковзанки в кожному районі, знижки.

А ще музеї, центр, вежа, гори, поїздки в Банф і Едмонтон – хотілося побачити все і одразу наскільки дозволяла зима.

Читайте також: Не заради грошей. Чому українці їдуть працювати за кордон

Окрім того ми були зайняті тим, що оформляли документи, страховки, банківські карточки, водійські права. Так багато справ, щодня кудись їдемо. Іноді навіть думала: "Коли вже буде такий день щоб посидіти вдома?".

А потім непомітно підкралася депресія. У чому вона проявлялась? У настрої, сльозах, небажанні щось робити, небажанні бачитись з людьми. Тому більше читала і писала. Я взагалі оптимістка невиправна, але то не дуже допомагало, бо:

– не завжди розумієш мову, вони ж тут всі приїзджі (китайці, іранці, сірійці, мексиканці...), кожен зі своїм акцентом. Почувала себе неміччю!

– мені доведеться постійно говорити англійською. Ця думка мене дуже непокоїла.

– подаєш заявки на роботу, одну, сьому, двадцяту, а тобі ніхто не відповідає. Нащо я їм? – почуваєш себе непотрібною.

– проходиш інтерв'ю, а тебе не беруть, бо бракує папірця, виданого в Канаді, бо мій український диплом їм не такий. Я – вчитель-методист і вам не підходжу?! Це дуже болючий удар по самооцінці.

Читайте також:  Експерт: Сьогодні більше третини українських підприємств відчувають дефіцит кадрів

– дратуєшся через побутові речі, які відрізняються: хочу маленького горнятка на каву, а не гальби; глибокої ванни; нормального рушника, щоб мокру голову замотати (тут або 2 м. або 20 см.); можливості ходити в сукняхі на каблуках (нема куди і морозище); 

– хочу цукерок добрих і печива розважного, і сира домашнього.

– хочу, щоб зима закінчилась, щоб зліз сніг, бо замерзла.

А зараз? Напевно вже прийшла орієнтація (хоча депресивні настрої іноді ще бувають). Я визначилась чого хочу, начиталась, що для цього треба і в якому напрямку мені рухатись. Хочу зошита, кольорових ручок і маркерів, навушників, тиші. Буду вчитись...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram