Кожні десять років обурені українці виходять на Майдан – так було у 2004-му з Помаранчевою Революцією, коли ми не дозволили зманіпулювати результатами вибрів президента. Так було у 2014 з Революцією гідності, коли ми не дозволили президенту зманіпулювати із зовнішньополітичним курсом держави.

І от якщо цю послідовність продовжити, якщо повірити у те, що доля наша наперед прописана, то на Майдан нам доведеться виходити десь через 5 років – вимагати відставки чи то Порошенка, чи Зеленського. Який саме з двох можливих сценаріїв буде запущений – визначимо вже цієї неділі, 21 квітня, коли підемо на дільниці обирати президента. Ну, хоча б щось від нас залежить.

Спитаєте, чому я такі фантастично-апокаліптичні прогнози роблю – для того, щоби трохи збити те нічим необґрунтоване відчуття, начебто треба ще трошки почекати, і після виборів усе піде на краще. Не піде, і не важливо, хто виграє. Дива не відбудеться, незалежно від того, яким саме буде вибір українців – чи то ми не допустимо до влади "баригу", як називають Порошенка прихильники Зеленського, чи то ми не допустимо до влади "клоуна", як Зеленського називають прихильники Порошенка.

Читайте також: Політолог: У нового президента майже не буде часу на "розкачку" і розмови про "попередників"

Хто б з цих двох не прийшов до влади – жити краще не стане, адже обом кандидатам просто немає як виконувати свої передвиборні обіцянки. Немає з чого, адже і до 21 квітня, і після 21 квітня ми так само будемо найбіднішою країною Європи, яка п'ятий рік воює зі своїм багатим сусідом-агресором. А той сусід, до речі, зараз дуже-дуже тішиться дивлячись, як ми з вами чубимося через різні політичні прихильності. Певен, що особисто Путін дуже радий з розділення, яке зараз панує в українському суспільстві.

До чого веду – всі сварки, що виникають нині між українцями щодо того, який із кандидатів гідний гетьманскьої булави, свідчать лише про нашу незрілість. Про нашу неготовність поважати й приймати вибір інших. Кожен з нас чомусь вперто впевнений, що лише його вибір є єдино правильним. Але це не так, адже ми не самітники десь на острові, а живемо у суспільстві, серед людей, і нам треба поважати рішення суспільства, яким дивними вони нам не здавалися б. Саме повага і робить натовп – нацією. Ми, на жаль, поки нація незріла, тому й сваримося одне з одним замість того, щоб підтримувати й разом змінювати нашу країну на краще.

Читайте також: Украинцами не манипулируют, их обманывают. Это разные вещи – Чилачава

Як нація ми, поки що діти. Утім, є серед незрілої української нації такі діти, які насправді доросліші за всіх дорослих. Я абсолютно певен, що 20-річному госпітальєру Миколі Волкову, який пішов на фронт добовольцем і який витягував поранених з-під російського вогню – йому соромно дивитися на увесь цирк, на який перетворилися вибори президента. Я певен, йому соромно дивитися на наші з вами політичні сварки й суперечки, які на радість окупанту знову розділили мирну Україну на два ворожі табори.

Боєць-парамедик Микола Волков

На жаль, 20-річний армієць не зможе нам усім сказати це в очі – він помер, вбитий кулею російського снайпера. Миколу Волкова на позивний "Смурфік" поховали, він не зможе піти на вибори 21 квітня, не зможе посадити дерево, народити сина та побудувати дім – він віддав своє життя за те, щоб усе це могли зробити ми з вами. Ми перед ним у боргу, то ж прошу – давайте так жити, щоби йому на небі не було за нас соромно, давайте жити як нація, а не як натовп…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram