Знаєте, чому ми зараз програємо? 

Корінь проблеми у освіті. Точніше, в її якості. Бо кількість у нас є — запитайте у свого майстра манікюра чи касира в супермаркеті, про що їхні магістерські дипломи, вони в них скоріш за все є.

На жаль, в сучасній Україні освіта — це переважно щось для галочки. До університетів поступають не заради знань, і викладають теж. Наукові роботи — суцільне лицемірство. Вже наче ніхто й не вимагає у них писати нісенітниці, що про об’єкт дослідження казав Ленін, а звичка лишилася. Шкільна програма концептуально відірвана від життя і часу, це така «хрущовка», яка не стане комфортною для життя, як не переплановуй — бо вона вимагає не ремонту, а знесення. І школярам хіба залишається жартувати: «Все, що дізнався про українську літературу, я дізнався проти власної волі».

Тому ми програли телебачення. Бо людині з якісною освітою просто нецікаво це дивитися. Ми ж пам’ятаємо ще часи якісного телебачення 1990-тих. Про якісне кіно, з інтелектуальними розмовами на телешоу, з хіт-парадами, що створювали нові українські пісні, а не талант-шоу з приторними каверами і фейковими слізливими історіями. Якісне своє телебачення у нас забрали, і притомні люди просто перестали його дивитися.

Читайте також: Країна нещасливих

Неправда, що телебачення зомбує маси — тільки зомбовані маси можуть витримати це телебачення. А зомбовані маси — це ті які замість справжньої освіти, яка виховує їхні смаки та інтелект мають оту нашу «для галочки». (Знаю чимало людей, які багато працюють, щоб це змінити, і сподіваюся, що це недарма — ображати нікого не хочу, лише з’ясувати, як це все працює). Освіта — як зачарований скарб у казці: вона у нас безкоштовна, її може взяти кожен, але тільки той, хто насправді захоче. Хороша освіта — це поки єдине щеплення від негативного впливу телевізора. І інтернету.

Інтернет ми поки що не програли, але подивіться ці відеоблоги з мільйонними переглядами — вже програємо. Але тут у нас більше шансів. Тільки ми нічого не робимо. А робити треба багато і агресивно.

З телебачення систематично витискали якісну українську культуру — їй не давали доступу і шансів ставати масовою. Бо якісна масова культура — це те, що тримає на плаву розвинуті країни. Відсоток ексклюзивного та елітарного завжди буде невеликий, але вона задає змісти, які потім перекладають на доступнішу мову і тиражують. Отут в нас поламаний механізм. Сучасна українська культура зосередилася на своїй елітарності, їй не до битв за вплив, за цифри та охоплення. І мало їй у цьому допомагають. Хороше українське кіно, що йде у прокаті о 13-й годині, ніколи не стане касовим. Не тому, що воно не може, а глядачі воліють тупе. Це просто маркетинг, який на кращу поличку поклав інший товар.

Читайте також: Найбільший виклик України не в тому, хто буде новим президентом

Телебачення — це поки що найкраща поличка. Тільки в нас там давно не лежить нічого корисного. Нічого якісного, сучасного, українського. Поганенькі товари, зроблені не майстрами, а малоосвіченими людьми, які можуть витримати тільки малоосвічені люди. Тому ми зараз, можливо, програємо. Але не повинні зупинятися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram