Ми захопилися назвами та концепціями реформ, створенням нескінченної низки нових органів, планів і діаграм, процесів заради процесів, загубивши посеред цього всього мету – а навіщо взагалі проводити реформи, змінювати країну, вибирати нову владу?

Мета роботи політиків та влади, як на мене, це передусім забезпечити українцям право на гідне життя, самореалізацію та на щастя. США дійшли до цього ще 240 років назад, коли проголосили в Декларації незалежності, «що всі люди створені рівними і наділені їх творцем певними невідчужуваними правами, до яких відносяться життя, свобода й прагнення до щастя".

На превеликий жаль, сьогодні українці стали нацією нещасливих людей.

І мова зовсім не про тотальне «зубожіння» чи якесь виживання замість базової якості життя. Це про рівень задоволення власним життям і кількість позитивних емоцій, які роблять нас щасливими та вимірюються цілком конкретними факторами і цифрами. Серед них доступ до якісної їжі та доступної медицини, економічне становище країни, довіра до владних інституцій, передбачуваність правил гри.

Найбільш цікаво, що кожен цей фактор можна оцінити, проаналізувати та напрацювати достойну політику.

Українці нещасливі

І за конкретними показниками, і за підрахунками, і за соціологічними дослідженнями, українці стають все менш щасливими як нація.

Нещодавно вийшов новий звіт World Happiness Report 2019, який ось уже десять років заміряє замість ВВП індекс людського розвитку та рівень задоволення життям, або «індекс щастя».

За цей час перша десятка «щасливих» не змінилась: там у різному порядку завжди присутні Фінляндія, Норвегія, Швеція, Данія, Швейцарія, Канада.

У 2013 році Україна була в цьому рейтингу на 87 місці. (А Грузія, приміром, на 134-му).

У 2016-му Україна опинилася вже на 123 місці, а Грузія – піднялась на 126-те.

Читайте також: Найбільший виклик України не в тому, хто буде новим президентом

У 2018-му ми опустилися аж на 138 місце з 156 можливих.

Тож опустившись з 2013-го на 51 позицію, сьогодні ми трохи вище в цьому міжнародному рейтингу – на 133 місці, в той час як Грузія – на 119-му і йде вгору, а сусідня Польща – на 40-му.

Ми також увійшли до 20-ки країн світу, які з 2005 року найбільше «просіли у щасті». За останні 15 років серед таких у тому числі Венесуела та Сирія. Сьогодні вище за нас тільки Ірак, Іран і Бангладеш. Ми найнижчі за рівнем щастя чи задоволення життям не лише у  Європі, а й серед країн колишнього СРСР.

Цікаво, що серед країн СНД «вниз» нас тягне зовсім не зменшення ВВП ( тут нижче Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан та Молдова), а дуже погані показники «відчуття персональної свободи та безпеки» та «розповсюдження корупції в суспільстві».

Таке падіння спричинене великою кількістю факторів як економічних, так соціальних і емоційних. Але більшою мірою – конкретним політичним курсом держави чи його відсутністю.

Щастя – це не абстрактна категорія для науковців. Індекс Світового Щастя ООН включає шість конкретних показників, які впливають на рівень задоволення життям:

- ВВП на душу населення;

- соціальна підтримка громадянина у складні часи;

- охорона здоров’я та очікувана тривалість здорового життя;

- свобода вибору в житті чи відчуття відсутності будь-якого вибору;

- великодушність і схильність до благодійності та допомоги іншим;

- довіра одне до одного та інституцій, відсутність чи наявність корупції.

Якщо якісно керувати державою, ці показники неодмінно мають тенденцію до зростання, проте Україна вже котрий рік демонструє протилежний напрямок, і поступово стає нацією нещасливих людей.

А що роблять люди, які незадоволені життям у країні?

Вони або тотально втрачають віру та надію на зміни, втрачають ініціативу, або виїжджають з країни, кидаючи рідні місця у пошуках щастя і кращих умов.

І люди виїжджають.

Економічна ситуація в державі поставила громадян у безвихідне становище, та саме відсутність позитивних емоцій, довіри і почуття передбачуваності змушують українців масово виїжджати за кордон у пошуках кращої долі та зрозумілих правил. Так, за оцінками Центру економічної стратегії, з часів минулого перепису населення з України виїхало більше 6,3 мільйонів українців.

Ще гіршим є те, що відповідно до соціальних досліджень, залишити країну хотіло би ще понад 35% співвітчизників. Подорожуючи країною щодня, я чую одні й ті ж питання від молоді: як вступити за кордон, як це зробили ви, і як на це отримати стипендію?

Працювати за кордоном воліють 44% опитаних. Така ситуація наочно демонструє, що політика держави йде не у тому напрямку. Якщо населення почувається нещасним та покинутим – тенденція до міграції буде продовжуватись.

Читайте також: У ЦВК показали, як виглядає виборчий бюлетень. ФОТО

Ще одним критичним показником України в рейтингу є відчуття особистої свободи вибору та довіра до інституцій, в тому числі рівень сприйняття корупції. І це не випадково: з цим в України критична ситуація. Адже ці показники пов’язані: особиста свобода до самореалізації часто суттєво обмежується високим рівнем корупції, що руйнує соціальні ліфти.

Ще один невтішний для нас показник – задоволення від роботи. За ним Україна аж на 138 місці в світі. Це теж не дивує: низький рівень освіти, низька заробітна плата, проблеми кар’єрного зростання змушують українців погоджуватися на роботу, яка їм не до вподоби.

Країна стресу та недовіри

Стрес – це антонім щастю.

Через неможливість спрогнозувати і передбачити власне життя хоча б на місяць вперед ми є країною нескінченного стресу. Не в останню чергу через відсутність довіри до політики і державних інституцій.

Невтішним для нас є рейтинг Global Competitiveness Index. Там за загальним критерієм якості публічних інституцій Україна останніми роками теж займала останні місця: то 129, то 118-ме зі 137 можливих. За критерієм рівня довіри до інституцій влади Україна дещо вище, проте за останній рік втратила 11 позицій.

Виживати, а не жити

За оцінкою американського інституту Gallup у 2016 році Україна ввійшла до трійки країн з найвищими у світі показниками «страждання». 41% українців стоять поряд з 47% та 43% громадянами відповідно Південного Судану та Гаїті, де країни охоплені техногенними катастрофами і громадянськими війнами. І це моторошно.

За цим дослідженням 50% населення нашої країни фактично намагаються вижити, і весь час перебувають у відчутті постійного стресу і боротьби за виживання, і лише 9% почувають себе добре. Бідними себе вважають 79% громадян, а 36% – страждають через свій низький рівень життя.

Рівень щастя в Україні залежить і від географічної локації: найбільш щасливі живуть на Заході, найменш – зосереджені поблизу Чорного моря.

Нещасний пенсійний вік

Найбільше серед нещасних у віці 55-64 років – таких 63%. Це пояснити просто: українські пенсіонери не можуть забезпечити себе за рахунок державних пенсій, вони живуть у постійній потребі та хвилюванні.

Ще одним фактором, який суттєво впливає на оцінку власного добробуту людьми пенсійного віку, є якість і доступність медицини. Через це демографічна ситуація в країні критична.

Середня очікувана тривалість життя при народженні за даними Держстату (2016) – 71,68 років. Причому існує суттєвий розрив між статями: для чоловіків – це 67 років, для жінок – 76. Тоді як у розвинених державах ця різниця становить від 3 до 5-ти. За даними ВООЗ, станом на 2016 рік середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні становила 72,5 роки.

Це один з найнижчих показників у регіоні. Менше живуть тільки в РФ і Казахстані.  

Критичність ситуації поглиблюється надзвичайно низьким рівнем народжуваності: на 100 смертей припадає 54 народження. Надмірний рівень алкоголізму, вживання наркотиків, неякісне харчування і проблеми з екологією залишають негативний відбиток на здоров’ї українців.

Як твориться щаслива нація

Згідно з дослідженнями «індексу щастя», взаємозв’язок між урядом і щастям діє в обох напрямках: дії та політика влади загалом дуже впливають на рівень щастя, а останній у більшості країн визначає, які саме уряди та політики підтримують люди.

Нерівність у розповсюдженні щастя – це проблема у рази більша, ніж нерівність у розповсюдженні економічних ресурсів.

Повернімось до наших найнижчих оцінок: за високий рівень корупції, за нерівність доступу різних частин населення до медичного забезпечення, якісної освіти, можливостей захисту і різноманітних ресурсів (від дешевих кредитів до житла і розвитку бізнесу).

Читайте також: Кандидат від телебачення: французький досвід

Саме цим питанням має приділяти більше уваги будь-який уряд.

Уряди Великобританії та Канади вже декілька років замовляють подібні дослідження та ставлять у центр своєї політики показники «щастя» чи «задоволення життям».

Очевидно, що теперішня система управління в державі вичерпала себе як така, і потребує повного перезавантаження із новими якісними правилами і методами державного керівництва, а головне – з новою метою, яка не може зводитись до зростання на 1,5-2% ВВП на рік чи підняття окремих галузей економіки без дискусії про сталий розвиток держави та всебічного аналізу.

Реформи мають забезпечити українцям передусім право на гідне життя. А це економіка, податкова реформа, реформа державного управління, якісний сервіс, право на самореалізацію – соціальні ліфти, реформа освіти, особливо, профтехосвіти та стипендії, культура та інновації, а також право на щастя.

Бо нещасливі нації не перемагають, не ростуть, не розвиваються, а розчиняються у глобальному світі.

Саме про це нам треба сьогодні вести розмову, саме на основі цих даних та аналізів робити висновки та розробляти програму дій будь-якого уряду. Саме у поверненні людям надії та права на щастя має бути наша мета і наш величезний шанс на зміни та на успіх.      

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram