Британська сага демонструє неефективність політики ЄС. І це грає на користь Росії та Китаю, пише Джуді Депсі для НВ.

Рішення Великобританії покинути ЄС – припускаючи, що це таки трапиться – збігається з фундаментальними геостратегічними зсувами, що матимуть серйозні наслідки для європейського майбутнього. Роль Німеччини стане критичною у формуванні відповіді блоку на ці трансформації. Втім, не можна стверджувати, що Берлін забезпечить лідерство, необхідне для взаємодії з цими змінами.

Зміни ідуть в трьох напрямках. По-перше, зношуються трансатлантичні відносини.

Легко винуватити президента США Дональда Трампа у підриві спеціального безпекового пакту, що робив Європу сильною, демократичною і процвітаючою з часів 1945-го. Та навіть до того, коли Трамп увійшов до Білого дому, європейців критикували за те, що вони не беруть на себе більше відповідальності в рамках НАТО. Вони приймали американські безпекові гарантії як належне.

І йдеться не лише про потребу європейських союзників витрачати на оборону більше. Йдеться про те, як прийти до згоди наприкінці ери, що тривала після 1945 року. Багатосторонні інституції, які побудували американці – де знову ж таки Захід встановлював глобальні норми та стандарти – потребують радикальної перебудови. Просто задумайтесь про параліч Ради Безпеки ООН чи Світової організації торгівлі. Жоден із них не в змозі впоратись зі зростаючою роллю Китаю чи руйнівною зовнішньою політикою Росії в Європі та на Близькому Сході.

Адміністрація Трампа все більше зосереджується на зростаючій конкуренції Китаю в політичній та безпековій сферах. Але замість того, щоб намагатись переглянути американські відносини з Європою, Трамп розгорнув торговельну війну з ЄС, будь вона навколо експорту німецьких машин до США чи субсидій для Airbus. І це аж ніяк не підсилює спільну західну відповідь Пекіну.

Деякі європейські лідери вважають, що відповісти Трампу можна було б просуванням ЄС назустріч «стратегічній автономії» – і ці амбіції такі ж нереалістичні, як і здатність Європи формулювати серйозну зовнішню та безпекову політику. Якраз Brexit і показав, чому заклики до стратегічної автономії зводяться до наївної реакції на зміни, що відбуваються в американській зовнішній та безпековій політиці. І все через те, що Німеччина продовжує противитись дати Європі той вид лідерства, якого нині потребує ЄС.

Читайте также: ЄС остаточно вніс зміни до Газової директиви: що це означає для "Північного потоку-2"

І ось другий зсув, що відбувається в Європі: зношення франко-німецьких відносин, якими правоцентристська коаліція канцлера Ангели Меркель по суті нехтує. Ці відносини були двигуном європейської інтеграції. Тим, на чому наполягав Еммануель Макрон – особливо на економічних і політичних фронтах – відтоді як став президентом Франції два роки тому.

Навіть якщо його погляди є анафемою для Меркель (яка боїться, що більша інтеграція насправді призведе до різних швидкостей всередині цього блоку), вона могла би запропонувати кілька своїх ідей щодо майбутнього Європи. Відповідь обраної Меркель наступниці – Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка нині є лідером Християнських демократів – на пропозиції Макрона була поверхневою та навіть образливою. Як канцлер, Меркель мала би відповісти на це.

Слабкість франко-німецьких відносин може неабияк подобатись деяким іншим європейських урядам, включаючи Польщу і також деякі країни Північної Європи. Їм вбачається, що Brexit дає Берліну та Парижу більше впливу всередині ЄС за рахунок менших країн.

Читайте также: Євроінтеграція справжня чи фейкова: 4 питання до новообраного президента

Та якщо Берлін і Париж не збираються працювати разом, щоб дати ЄС той напрямок, якого він потребує, аби протистояти геостратегічним зсувам на глобальному рівні, а також починати заповнювати небезпечні прогалини в європейській безпековій та оборонній політиці, тоді які країни виступлять наперед? ЄС слабший у результаті того, що Берлін і Париж відступають. І нинішнє дрейфування у франко-німецьких відносинах грає якраз на користь Росії та Китаю.

Третій зсув полягає у тому виснажливому впливі, який здійснює Brexit на Європу. За останні два роки це питання поглинуло увагу лідерів блоку. І нічого не зміниться у найближчі тижні чи місяці. Більше того, ЄС буде весь у виборах до Європейського парламенту і політичній грі, що виникне після їх результатів, коли справа дійде до обрання нових лідерів для своїх інституцій.

Всі ці зсуви – частково результат діяльності самого ЄС. Тому обвинувачувати в європейських бідах Brexit чи Трампа – все одно що перекладати вину.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram