У Луганську за останні п'ять років змінилися деякі деталі звичного ритуалу похорону. Як саме?

Люди перестали влаштовувати гучні прощання з оркестром, зникли квіти дорогою померлого, зникла звичка прощатися вдома, і все частіше похорон нагадує картинку з американських кінострічок, коли на кладовищі померлого проводжають найближчі – одна-дві особи. Навіть, якщо померла молода людина, яка має багато соціальних контактів.

Причини доволі прозорі – відсутність грошей. Родичі звели до мінімуму ритуал похорон. Лише найнеобхідніше та найпростіше. Жодних випадкових "гостей" заради безкоштовного обіду. Лише найближчі.

Місцем зустрічі для охочих попрощатися стали призначати не дім померлого, а морг, похоронну агенцію, лікарню. І знову причини доволі прозорі – така процедура зведе до мінімуму присутніх. Навряд чи до моргу приїдуть випадкові люди, для яких треба буде оплачувати їдальню.

Читайте також: Письмо из Луганска: чужие люди пришли в наш дом

Однак дещо у ставленні людини до смерті залишилося не лише незмінним, а й набуло нових рис. Родичі економлять на ритуалі поховання, але витрачають останнє, аби поставити померлій людині пам'ятник, навести лад біля могили, і роблять це з розмахом та певною модою.

Якщо для померлого замовляють надгробок, то обов'язково гранітний – за модою. Залізні пам'ятники давно в минулому. На сучасному кладовищі все менше заліза, воно лише там, де старі поховання.

Для загиблих "військових" ставлять пам'ятники з їхніми фотографіями у повний зріст у військовій формі, зі зброєю, із позивними біля імен на зразок "Куля". Звичайно ж, на цих фото померлі мають геройський вигляд, а їхня смерть здається трагічною випадковістю.

Як вкладають гроші у похоронну моду

Для цивільних пам'ятники дещо скромніші, але обов'язково із каменю. Тобто померлий або не матиме пам'ятника взагалі – лише дерев'яний тимчасовий хрест, або ж це буде кам'яний надгробок. При чому, часто за якістю надгробка вгадати рівень добробуту родини неможливо.

Починаючи з кінця 2014 року в "республіці" почалася поголовна традиція вкладати гроші у похоронну моду. Це робилося за кошт українських пенсій, які приходили одразу за кілька місяців після перерви.

Багато хто розмірковував так: "Нащо мені на старості років гроші витрачати на себе? Найнеобхідніше у мене є. То придбаю я для себе місце на кладовищі, куплю пам'ятник із порожньою датою смерті та встановлю його для себе, поки є гроші".

Чимало людей вважали в цьому найраціональніше вкладання грошей – таким чином старі допомагали дітям із власним похороном за життя.

Але мода йшла далі, і крім оновлення пам'ятників померлому чоловікові та собі на майбутнє літні люди замовляли певний дизайн – тротуарну плитку, ковану огорожу, зону відпочинку.

Мої знайомі працювали по кладовищах три роки. Замовлення йшли через агенцію із виготовлення пам'ятників.

За деякий час вони придбали транспорт для себе, аби возити пісок, плитку та цемент. Часто було таке, що поки вони працювали два дні на кладовищі, біля них весь час стояв замовник дуже похилого віку, вказуючи, де зробити трохи краще, де зменшити шов або підмішати ще цементу.

Було й таке, що жінки приносили для робітників на кладовище торт та обід, давали премії за якість, бо такі інвестиції у вічність для багатьох з них були чимось на зразок свята, хоча це важко пояснити.

Похорон може бути максимально скромним, але жінка вкладає останнє, аби задовольнити певні амбіції та замовити і пам'ятник, і огорожу, і тротуарну плитку навколо могили померлого чоловіка – за модою останніх років.

"Прекрасна робота"

Нещодавно однієї неділі я раптово зустріла на кладовищі знайомого. Я бачила його завжди в чистому одязі, на автівці, тому в мене був стереотип, що він працює торговим представником.

Він здивував – останні п'ять років працює на кладовищі. За цей час придбав дві автівки – для себе та щоб возити метал.

Працює офіційно – ландшафтним дизайнером, а насправді робить усе, за що можуть заплатити – робить огорожі, встановлює їх, прибирає могили, доглядає за рослинами.

Все – за гроші замовників при офіційній заробітній платі від муніципалітету. Каже, прекрасна робота, бо це єдине місце, де для кожного є "живі" гроші.

Воно й не дивно, під час Великодня всі процеси прискорюються – треба прибрати, встановити пам'ятник чи огорожу, відшукати могилу. І за кожну з операцій клієнт буде віддячувати.

Тарифи по "республіці" приблизно такі: прибирання могили – 500 рублів, фарбування надгробку із прибиранням – 1000 рублів, фарбування металевої огорожі – 2000 рублів.

Читайте также: Блог з Луганська: як луганчани реагують на видачу російських паспортів

До речі, все, що пов'язано із темою смерті, може стати прибутковим бізнесом – перевезення померлих з території, контрольованої Україною, чи сусідньої так званої "ДНР", перевезення померлих з "республіки" в Україну чи Росію, влаштування поминок на замовлення для сусідів, прибирання могили, встановлення пам'ятнику, виготовлення трун, сам похорон…

Тобто кожна з операцій може стати темою для певного бізнес-проекту: від пам'ятників до трансферу померлих.

В останню неділю перед Великоднем на КПП "Станиця Луганська" помер вантажник 1984 року народження. За попередньою версією лікарів "швидкої", у чоловіка відірвався тромб. Це одна із сотень таких раптових смертей цілком здорових ззовні людей на тому мосту.

А зараз лише уявіть, скільки людей можуть заробити на цій одній смерті? Десятки. І дуже часто "спонсором" усього є та друга, як кажуть у "республіці", українська пенсія, яка дає змогу не лише жити, а й прощатися за місцевою модою із померлими.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram