Радники нового президента України Володимира Зеленського говорять про необхідність збереження нормандського формату як важливої умови відновлення територіальної цілісності країни та досягнення миру на Донбасі

Це і є те, що називається спадкоємністю зовнішньої політики – до того ж наступництвом об'єктивним, що не залежить від зміни президентів або урядів. І це те, чого не хоче розуміти більшість українських громадян, які все ще живуть у Радянському Союзі.

Пострадянське мислення – це не тільки патерналізм, небажання брати на себе відповідальність і безглузде очікування дива. Це ще й спроба перенести на власний уряд можливості керівників СРСР. Але навіть керівництво Росії – це не керівництво СРСР. А Україна – взагалі не спадкоємиця можливостей імперії, вона спадкоємиця однієї з її колоній.

Читайте також: Що не так із пропозицією розширити нормандський формат

Український президент не може закінчити війну. Ось президент Росії – може, хоча і йому з кожним днем ​​це зробити буде все важче. А президент України може або захищатися, або капітулювати. Але оскільки значна частина українського суспільства виступає проти капітуляції, ніякого вибору в нього немає.

Нормандський формат не є ніяким компромісом, але відображає збіг інтересів сторін. Він потрібен нам просто тому, що іншого механізму збереження санкцій проти Росії не існує. А нам потрібно збереження санкцій і послаблення Росії, тому що її посилення означає втрату нами нових територій і навіть крах держави.

Він потрібен Кремлю, бо дозволяє зберегти контроль над окупованими територіями й розраховувати, що цей контроль у майбутньому дозволить розширити зону окупації або домогтися федералізації України.

Він потрібний Заходові, бо допомагає демонструвати зацікавленість у врегулюванні конфлікту, підтримувати Україну та зберігати комунікацію з Росією.

Читайте також: Путін зневажає прохачів: потреба сильної позиції на перемовинах

Але, як і кожний такий формат збігу інтересів, він водночас невигідний всім учасникам.

Захід платить демонстрацією слабкості та збереженням вогнища потенційного конфлікту, навіть війни на кордонах Євросоюзу.

Росія розплачується збереженням санкцій і поступовою деградацією своєї економіки та державності.

Україна розплачується продовженням конфлікту, жертвами на лінії розмежування, неможливістю відновлення територіальної цілісності. І ще відсутністю повноцінного державного кордону. А це означає – збереженням і розквітом контрабанди. А розквіт контрабанди – це збереження масштабної корупції, яку не можна перемогти, поки немає кордону і є контрабанда. А розквіт корупції – це подальше розшарування суспільства.

Тому не варто обманювати самих себе – війна, корупція та бідність залишаться головними проблемами країни в найближче десятиліття. Але це не означає, що Україна не має виходу. Наші головні союзники – терпіння, час і готовність до боротьби за нашу країну. Війна не повинна заважати реформам, нехай навіть і непопулярним. Із корупцією все одно потрібно боротися – причому не тільки з корупцією на найвищому рівні. Відповіддю на бідність повинна стати система суспільної солідарності. Це і є реальна політика, а відданість нормандському форматові – лише її важлива частина.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram