Кадрова політика, видається, найоб’єктивніше характеризує будь-яку владу в будь-якій країні. Сама влада може говорити про себе будь-що, але кадрова політика показує її справжню сутність

Про це для "Дня" пише Ігор Лосєв, повідомляє UAINFO.org.

Носіїв яких саме політичних тенденцій призначають на ключові посади є доволі точним індикатором реальних намірів і дій тих, хто керує державою. Дуже рідко буває, щоб у тоталітарній державі призначили прем’єром чи міністром людину з демократичною та ліберальною репутацією. Практично це неможливо. А якщо й відбувається, то йдеться про щось тактичне та тимчасове, про жест, спрямований на окозамилювання опонентів на міжнародній арені, про засіб маскування істинної сутності режиму. Ще один показник якості кадрової політики – це поєднаний і патріотизмом професіоналізм осіб, яких призначають на високі посади.

У цьому сенсі можна скільки завгодно сперечатися щодо політичної фізіономії президента Володимира Зеленського та його команди, проте краще подивитися, кого вони розставляють на керівні посади.

Приміром, на Державне бюро розслідувань (ДБР), яке очолив колишній адвокат Януковича, на Офіс президента, де важливу роль почав грати один із діячів часів Януковича, на Кабінет міністрів, який очолила людина, яку експерти вважають наближеною до олігарха Ахметова, на міністра освіти, який був пов’язаний із "Партією регіонів", на міністра оборони, якого підозрювали щодо нелояльності до національних інтересів України, на міністра культури, який вийшов на політичну арену з телеканала олігарха Коломойського тощо.

Читайте також: Схоже, на наших очах в Україні відбувається повзучий державний переворот – Грабовський

Отже, це переважно люди Януковича та люди олігархів.

А ще на високі посади потрапляють непоодинокі особи з числа друзів і колег президента Зеленського по "Кварталу 95" і серіалу "Слуга народу", які не мають жодного досвіду в тих справах, якими вони нині займаються, а натомість тривалий час розважали російську "еліту" разом із плебсом плюс олігархів і їхню обслугу в Україні. Це також репліка з минулого, коли Янукович ставив на посади та присвоював звання героїв України своїм давнім знайомим і сусідам по будинку...

Це кладе край суперечкам щодо того, чи стався в Україні реванш антимайданних сил, чи ні.

Водночас варто подивитися й на тих, хто "зелену" владу категорично не влаштовує. Один із найяскравіших прикладів – це звільнення з посади заступника секретаря Ради національної оборони й безпеки генерала Кривоноса. Генерал найкращим чином проявив себе в нинішній війні. Він був активним учасником створення нового роду українських військ – Сил спеціальних операцій. До речі, як сказав знаний громадський діяч і волонтер Геннадій Друзенко, полк спецпризначення, яким командував Кривонос, був найкращим у світі. Якщо пан Друзенко перебільшив, то зовсім трохи.

Кривонос мав необережність публічно покритикувати глибоко некомпетентну заяву Зеленського, що в разі нападу російських військ із боку окупованого Криму до армії України призвуть усіх громадян, і чоловіків, і жінок. Генерал зазначив, що Україна не воює "гарматним м’ясом". Він має рацію. По-перше, Росія "гарматного м’яса" має в кілька разів більше, ніж Україна. По-друге, якщо українське суспільство дуже болісно сприймає навіть незначні кількісно втрати, то російське (за винятком незначного прошарку "недобитих інтелектуалів") до значно масштабніших жертв ставиться доволі спокійно. Ціна людського життя в Росії завжди була мінімальною, як каже російська народна приказка "Умер Максим – и хрен с ним". А відомий вислів радянських генералів часів Другої світової війни: "Солдат не жалеть! Бабы нових нарожают..." – поділяє нині не тільки російська керівна верхівка, а й широкий загал плебсу.

Читайте також: Україна не Росія? Точно?

Отже, у війні "гарматного м’яса" Україна не має шансів. Шанс України в сучасній маневровій війні не кількістю, а вмінням. Для цього потрібні талановиті, освічені й ініціативні генерали та офіцери. Одним із таких військових є генерал Кривонос, який довів справами своє вміння воювати ефективно. Саме така людина виявилася непотрібною "Зе-команді". А дехто з офісу на Банковій навіть сказав, що такі як Кривонос є "небезпечними для держави". Чергова "примара Бонапарта"?

А нещодавно від керівництва українською парламентською групою в ПАРЄ звільнили Єлизавету Ясько, яка, наскільки це було можливо, опиралася російському дипломатичному тискові в цій міжнародній структурі. Тепер "зелені" замість неї призначили на цю посаду іншу членкиню партії "Слуги народу" пані Мезенцеву, яка здійснюватиме, як заявили "зелені", інший політичний курс. Який саме, цікаво?

Власне кажучи, Зеленський сьогодні хоча й дещо гротескно, але повертається до кадрової політики, що панувала в Україні майже всі 30 років незалежності. До речі, події 2014 року в Криму й на Донбасі – це закономірний результат патологічної кадрової політики (над усе на сході та півдні). На всіх рівнях керівних структур, насамперед у ЗСУ, СБУ, МВС, політична лояльність до України була далеко не на першому місці. Як головне розглядали особисту відданість бюрократичній  "вертикалі", а в регіонах – лояльність до найупливовіших у тій місцевості груп інтересів. Формально таке ніде не було прописано, але практикувалося постійно та скрізь. На сході та півдні український патріотизм чиновника чи кадрового військового, на відміну від проросійських настроїв, розглядали як негативний момент, якусь загрозу стабільності ситуації, що вже склалася.

Складається враження, що всі зазначені хиби цієї кадрової політики за Зеленського щонайменше не будуть виправлені, а щонайбільше – тільки посиляться. Революція кадрової системи в Україні – то вочевидь справа майбутнього. Але це майбутнє не повинно бути далеким, інакше може статися, що відсутність ефективних, тобто професійних і патріотичних кадрів на відповідальних посадах справді вирішить усе...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube