Святкові дні є не лише в космонавтів і працівників торгівлі. У скромних редакторів також має бути своє свято – День редактора. 

Я шукала про це інформацію в нетрях Інтернету, і знайшла щось одненьке про п’яте травня – День працівників преси, технічних, художніх редакторів, коректорів. Не дивно, що в редактора нема гучного свята. Скоро редакторів не залишиться – їх перейменують на працівників інформаційного сектора, особливо ерудованих філологів, особливо кмітливих журналістів.

Спеціальність "видавнича справа і редагування" три роки тому ліквідували в кількох українських вишах, які готували таких фахівців, зокрема зникла ця спеціальність і з Української академії друкарства. Викладачі били на сполох, ми підписували листи міністру – нуль результату.

Як на мене, це катастрофа. Саме зараз, коли український книжковий ринок активно розвивається, коли перед ним стоїть маса завдань, коли з’являються нові видавництва, нові жанрові ніші, коли конкуренція стає дедалі відчутнішою, – у цей час нам катастрофічно бракує справді фахових редакторів.

Читайте також: Професія – відносна штука

Як можна було зарубати цю спеціальність, вимити її з вищої школи, зашурувати поміж журналістикою, медіакомунікацією й бібліотечною справою, позбавити галузь фахівців!? Як узагалі таке можливе, щоб у виші, який іменується Академією друкарства (!), не було такого фаху як "видавнича справа і редагування!" Та скрізь у світі професія редактора шанована та має глибокі традиції.

Це і приниження фаху, і престижу викладачів, які кілька десятиліть готували для книжкової галузі фахівців.

Кажуть, що за часів міністра освіти Сергія Квіта надійшла така інновація – редакторів вирішили зачислити до журналістів. Ніби це одне й те ж. Та я не маю нічого проти журналістів, але мені потрібні фахові редактори! А їх удень із вогнем не знайти! І так – оце втрачене (сподіваюся, не назавжди) визначення фаху як "видавнича справа і редагування" дуже точно охоплює функціонал редактора у видавництві, бо він водночас паблішер, тобто видавець, менеджер видавничих процесів і літературний редактор. Це людина-оркестр, універсальний солдат, професіонал своєї справи, із високою працездатністю, а водночас – психолог, тонкий комунікатор, бо ж спілкується з творчими людьми, а вони часто нервові й делікатні.

Книжковому ринку потрібні власне редактори, високопрофесійні, обізнані в усіх нюансах видавничої справи, редактори, які мають власну думку й опираються на отримані, досить специфічні знання.

Я закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Ми вивчали граматику, правопис української мови, але ніхто нас не вчив працювати з текстом. Ніхто не давав нам знань, якими має володіти редактор у видавництві. Як швидко оцінити рівень тексту, стилістичну відповідність жанру й віковій аудиторії, як визначити наявність плагіату, як працювати з примітками, посиланнями, коментарями, словниками й словничками, як працювати з перекладом і перекладачем, художником, дизайнером, коректором, як умовити автора прибрати зайве, як відстояти свій варіант назви, структури. І нарешті – як переконати інших силою харизми і професіоналізму, що має бути саме так, і не інакше. Бо так вирішив редактор. У мене пішли роки практики на те, аби чогось досягнути в цій професії. Та й то далеко не всього.

Я би не ризикнула стати редактором наукового видання, наприклад. Там тьма-тьмуща нюансів у роботі з довідковим апаратом, із перевіркою джерел і посилань. Зате я колись поєднувала роботу головного редактора з роботою літературного, художнього редактора, а ще коректора (а інколи автора, редактора, коректора). Таке часто трапляється, коли ти видавець-початківець.

Узагалі редакторів достобіса. У пресі, на радіо й телебаченні. Є, звичайно, літредактори. Насамперед вони є знавцями мови. А ще випускові редактори, редактори колонок, редактори відділів, редактори радіо- й телеефіру, головні редактори, шеф-редактори… Їх ух як багато, і часто в них такі різні завдання, що навряд чи редактор радіоефіру піде працювати редактором у газеті.

А чи знаєте ви, чим живе редактор книжкового видання? Він закінчує свій робочий день глибоко вночі, бо треба дочитати верстку або звірити правки. Він прокидається від холодного поту, бо раптом його пронизує сумнів, чи перевірив він заголовок перед здачею книжки до друку. Він не може відключитися від роботи на вихідних, бо саме тоді активізуються підрядники на аутсорсі й пишуть йому в усі фейсбуки і вайбери. Він не встигає читати щось поза тим, що сам редагує, бо просто вже ні на що не залишається часу. Він постійно потрапляє під удари відділу маркетингу і продажу, якому постійно не подобається то обкладинка, то шрифт, то текст, то автор, а головне – не подобається ціна друку. І в цьому всьому винен редактор.

Але чому редактор? Та, власне, це редакторка. Це армія жінок – чоловіки в цій професії трапляються вкрай рідко. А в цих жінок ще діти, яким треба дати раду. А потім книжка прийде з друкарні, дійде до читача, і почнеться "непозбувна бентега", бо обов’язково знайдеться хтось, хто побачить помилку, якої недогледів редактор. І дарма, що її могли виловити принаймні троє інших людей. Він відчуватиме свою власну провину та проживатиме персональне редакторське пекло.

Читайте також: Зоя Казанжи: Коли ти не віриш сама в себе

Я пишаюся нашими відповідальними редакторками у "Видавництві Старого Лева" – це чудові, професійні, потужні, творчі дівчата. Але навіть у затишній атмосфері нашого видавництва їм буває складно рятуватися від вигорання, бо бути редактором – це надзавдання, це важка інтелектуальна й менеджерська праця. І цю працю треба шанувати. Я це прекрасно розумію. І гадаю, зі мною погоджується кожен видавець. Не знаю, чому цього не розуміють у Міністерстві освіти.

Нещодавно переглядала фільм "Геній" за романом Ендрю Скотта Берга "Макс Перкінс: редактор генія". Чи став би Томас Вулф таким відомим романістом, якби не його редактор? Узяти на себе сміливість відкинути все зайве, нести відповідальність за точність кожного сенсу, кожного слова – це те найважливіше, що може зробити редактор. Він, звичайно, залишиться в затінку генія, і ніхто про нього не згадає.

Але про що ми говоримо? Міністерство ж сказало, що редактор не потрібний. Нема видавничої справи і редагування в переліку професій – надто вузьке формулювання, широти бракує. І скоро просто не залишиться викладачів, які готували цих рідкісних розумників, яких мені дуже потрібно знайти. Усі подадуться в генії. Редакторів не залишиться. Якщо ми знову закриємо на це очі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram