За підрахунками деяких істориків, 80 мільйонів людей було б в Україні нині, якби не репресії та голодомори за радянської влади. Політичні репресії - розкуркулення, депортації, "зачистки" серед науковців, письменників, церковних діячів, військовиків, - призвели не лише до кількісних втрат, але й вплинули на світогляд нації. Про це пише Олексій Бухало для ВВС News Україна.

"Найголовніше зараз Україна. Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР; у дійсно зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати", - писав Йосип Сталін у листі до партійного керманича Лазаря Кагановича у серпні 1932 року. Писав тоді, коли в Україні розгортався голод нечуваних масштабів.

Продовольство – це зброя

Від початку радянської влади - це був другий голод. За десять років до того громадянська війна, червоний терор з гаслом "Грабуй награбоване", що супроводжувалися конфіскацією урожаю у селян, викликали продовольчу кризу. Її наслідком стала втрата життя півтора мільйона українців, що померли від голоду та пов'язаних з ним хворобами.

Більшовики вимушено взяли перерву у політиці "диктатури пролетаріату". Як виявилося, ненадовго.

Вже у 1929 році, на дванадцяту річницю більшовицької революції, Йосип Сталін оголосив масову колективізацію, яка мала б остаточно покінчити зі старим селом.

Репресивна політика розкуркулення - конфіскація господарств та реманенту, вилучення зерна і праця в колгоспах за трудодні - викликала шалений спротив, нагадувала селянам кріпосне право із комуністичною партією в ролі поміщиків.

Під час Голодомору СРСР експортував три з половиною мільйонів тонн зерна на Захід. Водночас понад чотири мільйони українців померло.

Читайте також: Діти вбивць: мертве й криваве радянське минуле знову стукає в наші двері

Йосип Сталін демонстрував іноземним журналістам благополучне колгоспне життя, інсценізоване співробітниками НКВС, і відмовлявся від будь-якої міжнародної допомоги, а особливо - з боку українців Польщі .

Втретє війну проти селян оголосили у 1946 році. Від спустошених війною сіл, що на доважок постраждали від посухи, вимагали за будь-яку ціну виконання "плану збору" урожаю.

По країні вдарив голод - селян, жінок, вдів військовиків, матерів із дітьми молодшого віку, що від безвиході жебрали та крали, засуджували до важких табірних робіт.

Колгоспи позбавили ініціативності та бажання працювати у власному господарстві, що завжди були характерними рисами українських селян.

Репресії на зміну українізації

Паралельно із колективізацією політичні репресії більшовики розпочали проти української інтелігенції. Проголошений раніше курс на "українізацію" - залучення до управління місцевих кадрів, впровадження української мови у мистецтві, науці та шкільництві - згорнули.

У 1930 році відбувся сфабрикований процес над так званою "Спілкою визволення України". На лаві підсудних опинилися науковці, письменники, педагоги, студенти, лікарі. Метою процесу було довести співпрацю обвинувачених в інтересах Польщі, обґрунтувати майбутні політичні переслідування.

Невдовзі репресували майже половину членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України.

Більшовики також розгромили Всеукраїнську академію наук - найбільше постраждали історики: 170 із 184 репресованих вчених представляли різні галузі історичної науки, - підрахував Михайло Кузьменко.

"Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що історія - це паспорт на загибель", - писав Олександр Довженко.

Репресій зазнали члени Комуністичної Партії (більшовиків) України. У "націоналізмі", "троцькізмі", "фашизмі", "зв'язках з іноземними розвідками", "втраті більшовицької пильності" звинувачували як рядових партійців, так і верхівку. На заміну їм приходили функціонери з Росії.

Тоді ж ліквідували незалежну від Москви Українську автокефальну православну церкву - тринадцять архієпископів та єпископів загинули у в'язницях, знищили вісім тисяч пам'яток церковної архітектури, що становило 65% усіх храмів України.

Третя революція більшовиків - Великий терор

Апогеєм політичних репресій радянської влади став Великий терор 19З7-1938 років. За задумом Йосипа Сталіна, масові операції мали б завершити двадцятилітню боротьбу з "соціальноворожими елементами" та потенційною "п'ятою колоною".

По кожному регіону та операції Москва визначала "ліміти" - кількість людей до страти або таборів. Втім, ці ліміти неодноразово збільшували, подекуди з ініціативи самих виконавців, що, як і всі радянські функціонери, прагнули будь-що перевиконати завдання. Зокрема, для проведення операції проти куркулів квоту на страту у 8 тисяч осіб на прохання українських співробітників НКВС збільшили до 26 тисяч осіб.

Слідство проводили у спрощеному порядку, зізнання вибивали, застосовуючи тортури, а "трійки" поспішно виносили вироки. Практично у кожній області підрадянської України існували фабрики смерті, де розстрілювали людей.

Крім операцій проти селян та інтелігенції, ворогів та шпигунів "виявили" серед військового командування, що стало причиною непідготовленості армії до війни, а також з-поміж самих виконавців - співробітників НКВС.

Під час Великого терору в Україні засудили 198 тисяч осіб, з яких 122 тисячі - стратили. У таборах ГУЛАГу станом на 1939 рік перебувала 181 тисяча українців із 1,3 мільйона ув'язнених.

Якщо більшовицька революція 1917 року змінила політичний лад, колективізація призвела до нового економічного устрою, то Великий терор став третьою революцією у мізках, - висновує Тімоті Снайдер. Людей, що жили у постійній паніці та страху, перетворювали на біомасу.

Як відсталі більшовики утверджували владу

СРСР розвивав промисловість, але споживачів залишив без уваги. Коли більшовики анексували західноукраїнські землі з початком Другої Світової війни, колишні співвітчизники, що народилися в Російській імперії, зустрілися немов представники різних цивілізацій.

Всього двадцять років далися взнаки - радянські керманичі, що приїхали на новоприєднані землі, падали з велосипедів, їли зубну пасту, використовували унітаз як раковину, їхні дружини одягали комбінації замість вечірніх суконь.

Більшовики почали керувати з репресій. Військовополонених польської армії, серед яких були етнічні українці, депортували на спецпоселення до Сибіру. Потім частина з них опинилася в армії генерала Владислава Андерса.

За 21 місяць радянізації західноукраїнських областей відбулося декілька хвиль депортацій воєнних біженців, сімей військовослужбовців, осадників, інтелігенції. З-поміж них опинилося 400 тисяч етнічних українців.

У перші дні німецько-радянської війни більшовики, що поспіхом відступали, розстріляли 22 тисячі ув'язнених у буцегарнях Львова, Луцька, Золочева, Стрия, Дубна. Переважно це були українці за національністю.

Радянська влада проти ОУН та УПА

Репресії продовжувалися і під час війни. З-поміж людей, які потрапили під німецьку окупацію, зокрема жителів Західної України, формували погано озброєні штурмові частини приречених на смерть.

Потім цих військових підганяли на позиції загороджувальні загони військ НКВС. Ці частини брали участь в операціях на теренах Прусії, Німеччини. У підсумку 80% мобілізованих із Західної України загинули.

Радянська влада відкрила фронт проти українського підпілля - внутрішні війська НКВС воювали з повстанцями, а сім'ї учасників ОУН та УПА депортували на Схід.

Щоб викорінити опір радянській владі, агенти спецслужби переглядали шкільні журнали передвоєних років, коли Західна Україна входила до складу Польщі, і на свій розсуд складали списки "потенційних ворогів". Як правило, ті списки очолювали прізвища здібних учнів.

Читайте також: Черчилль, де Голль, Маннергейм: як відомі лідери програвали вибори і поверталися до влади. ФОТО

Подекуди депортації цивільного населення готували, як масштабну військову операцію. Так було у випадку з операцією "Захід"..

У Москві розуміли: виселення цивільних спонукатиме здаватися повстанців, викликатиме страх серед місцевих.

Упродовж 1944-1953 років за участь в ОУН та УПА або за його підтримку засуджено близька 87 тисяч та понад 200 тисяч громадян депортовано.

Після смерті Йосипа Сталіна, ліквідації мережі таборів ГУЛАГ, репресії перестали бути масовими і набули цілеспрямованого характеру. Їхніми жертвами стали дисиденти, правозахисники та окремі "інакодумці".

Отже, радянські репресії зачепили майже всі верстви населення, але найбільше - селянство. Це знищило етнооснову, з якої у ХХ столітті поруч з європейськими могла б сформуватися модерна нація.

На думку Олега Романіва, "за гіпотетичних обставин позакомуністичного розвитку України її розміри як нації могли сягнути 80 мільйонів осіб".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram