MENU

Журналіст: Те, що проголошує Зеленський, – не що інше, як революція

5469 25

Отже, дострокові парламентські вибори, пише у своєму блозі на "Новому часі" журналіст Борис Бахтєєв. Погодимося навіть із тим, що порушення Конституції де-факто не було, оскільки парламентської коаліції де-факто не існує вже більше двох років. Навіть у найбільш кваліфікованому й неупередженому суді цей факт буде зовсім не важко довести. Проїхали.

Те, що проголошує Зеленський, – не що інше, як революція. Тиха, безкровна, але революція. Типова революція зверху, як за Горбачова. Хоча можна подивитися і трохи по-іншому: актом революції було саме голосування на виборах під девізом "Краще дорога незрозуміло куди, ніж дорога в нікуди". І, до речі, Зеленському добре б постійно мати це на увазі: багато з тих, хто голосував за нього, чітко усвідомлювали, що голосують за "незрозуміло куди", а тому їхню справжню підтримку йому потрібно ще заслужити.

А революція в ідеалі вимагає якомога якнайшвидшого повного перезавантаження органів влади – всіх органів влади. Не випадково вимоги негайних нових парламентських виборів дуже голосно звучали й після перемоги Майдану-2005, і після перемоги Майдану-2014. І поразки обох Майданів – відносні, але все ж – серед інших причин відбулися й завдяки відсутності негайних парламентських виборів, на революційній хвилі й революційному підйомі.

Інша річ, що якщо революції на Майданах були зрозумілими й однозначними, то що насправді ховається під революційною риторикою Зеленського – незрозуміло досі. Зокрема, викликає тривогу той факт, що підняли голови, а то й повернулися в Україну деякі значні сподвижники Януковича. А вони – люди не наївні й не безоглядні, щоб вважати, що сам по собі відхід Петра Порошенка із посади президента знімає всі претензії до них української держави, й можна стрімголов кинутися в Україну просто навмання. Найімовірніше перед поверненням вони ретельно розвідали ситуація та прозондували ґрунт.

Але винесемо за дужки сумніви – ми зараз про інше. Революції тільки тоді чогось добиваються, якщо їхній вектор підхоплює постреволюційна еволюція. Головною причиною відносної поразки революцій на Майданах було саме те, що еволюція, яка мала місце після них, достатньою мірою не підхопила їхній вектор. Якомога швидше обрання нового парламенту – це одна з необхідних засобів домогтися того, що еволюція рухатиметься в тому ж напрямку, в якому й революція.

Читайте також: Назустріч епосі бідності: Зеленський зробив перший крок у прірву

Але річ у тому, що в революції та еволюції – принципово різні способи досягнення поставлених цілей. Принципово різні способи дій та ухвалення рішень. І те, що добре для революції, часто виявляється згубним для еволюції – так само як і навпаки.

Суперечність нинішньої ситуації полягає якраз у тому, що скликання нового парламенту – це завдання революційне, тоді як вся подальша діяльність цього парламенту – вже еволюційна.

І для революції потрібні негайні парламентські вибори – щоб вони пройшли під тим же самим революційним девізом "Краще дорога незрозуміло куди, ніж дорога в нікуди". У нашому випадку з одним, щоправда, застереженням: навіть революційна доцільність навряд чи виправдовує проведення виборів у сезон масових відпусток. Тому що навіть найбільш політично свідомі громадяни далеко не обов'язково волітимуть ламати свої плани на відпустку.

Таким чином, вибори в розпал літа – це максимально низька явка виборців і, відповідно, максимально перекручена підсумкова картина. У виграші будуть хіба що ті партії, значним електоральним ядром яких є пенсіонери. А ми добре знаємо ці партії – революційними й реформаторськими їх ніяк не назвеш, і бачити їх у новому парламенті в занадто великій кількості дуже не хотілося б. Ще в деякому виграші будуть політсили, що орієнтуються на маломобільні групи населення, або тих, хто працює влітку на городах. І їхні політсили ми теж добре знаємо.

І ось новий парламент обрано. Набуває сили еволюційна ситуація. І що виходить? Україна – парламентсько-президентська республіка. А значить, парламент і президент – два рівновеликі, равноповноважні органи влади, незалежні один від одного. Вони самодостатні та функціонують за власними закономірностями.

Чи можливо таке, якщо парламент, обраний фактично на хвилі президентських виборів, якщо його обрання – це фактично другий акт тих самих виборів? Так, парламент, який іде, теж обирався на вильоті президентських виборів, але проміжок був хоча б трохи більшим! Що й дало можливість перемогти "Народному фронту" – у сприйнятті громадян тісному союзникові президентського БПП, але не самому БПП. Цілком ймовірно, тодішню перемогу "НФ", окрім інших причин, забезпечило й бажання не віддавати всю владу в одні руки, хоч трохи розосередити її.

Читайте також: Зеленський публічно розписався в бажанні здійснити узурпацію влади – Волошина

А потім проведення парламентських виборів у тіні президентських, усього на півроку пізніше, було закріплено законодавчо. Так, нещодавно ми спостерігали, як в Індонезії президентські й парламентські вибори проходили взагалі одночасно. Але розвинені демократичні країни цього зазвичай не роблять. Там вибори зазвичай рознесені в часі. Зокрема і для того, щоб послабити ймовірність концентрації влади в одних руках: так, ситуація, коли в парламенті головує не президентська політична сила, вважаються цілком нормальними та прийнятними. А ще для того, щоб громадяни частіше, ніж один раз у каденцію, мали змогу змінювати свої переваги. І, головне, для того, щоб на кожних виборах виборці керувалися мотивацією саме цих виборів, а не "сусідніх".

П'ять років тому Порошенко неодноразово заявляв, що в Україні п'ять років не буде загальнонаціональних виборів. Мовляв, замість відволікатися, країна буде успішно розвиватися. Чути таке з вуст Порошенка було, правду кажучи, дивно: демократичні політики, як правило, не вважають вибори злом, хай і неминучим. Не вважають їх перешкодою для розвитку країни. А в результаті? Розгромний рахунок, із яким програв Порошенко, багато в чому був розплатою саме за цілих п'ять років без виборів: пар, який накопичувався в суспільстві, вперше за п'ять років отримав можливість виплеснутися. Та й сам Порошенко, цілих п'ять років не отримуючи від суспільства електоральних сигналів, відірвався від реальності та, схоже, щиро вірив, що його "армії, віри й мови" буде цілком достатньо для перемоги.

У підсумку з революційного погляду негайні парламентські вибори необхідні, але з еволюційного – вкрай небажані.

Є і суто практичний аспект. Судячи з усього, політсила Зеленського існує поки що більше в проекті. Чим менше у президента часу на її формування, тим більша ймовірність, що в ній опиниться "всякої тварі по парі". Адже його політсила найімовірніше отримає дуже багато мандатів і буде обличчям нового парламенту!

Чи є вихід із цієї суперечності? Ймовірно так. П'ять років тому люди на Майдані вимагали, щоб новий парламент був обраний на два, два з половиною або три роки. Щоб він офіційно був оголошений перехідним. Зараз радше за все – така ж необхідність. І не тільки для рознесення в часі президентських і парламентських виборів. За минулі п'ять років усілякі, навіть найуспішніші й ретельно проведені люстрації, переатестації та подібне, показали: з одного разу, з наскоку кадрового очищення не добитися. Воно відбудеться, але тільки до певної міри: значна кількість "старих" все одно прорветься. Процедури очищення потрібно повторювати час від часу, щоб із кожним разом недостойних залишалося все менше й менше. Із парламентськими виборами, схоже, те ж саме. Тим паче, якщо ухвалять новий виборчий кодекс.

А крім усього іншого, після Майдану Україна – надзвичайно динамічна країна з надзвичайно динамічним суспільством. Новий президент обіцяє цю динамічність посилити. А отже, зовсім не факт, що навіть обраний під оплески парламент буде нас влаштовувати через два або три роки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Борис БАХТЄЄВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини