«Дайте татові зарплату», під таким гаслом у Києві відбулась акція протесту шахтарів ДП «Львівугілля». В страйкуванні, яке організували шахтарські профспілки, взяло участь більше 300 шахтарів з Галичини. До протесту шахтарів приєднались і депутати Червоноградської міської ради. Акція відбувалась доволі напружено: пікет з виступами біля Міненерговугілля та гуркотом касок з вимогою виплати заборговану зарплату, а також розмови з профільним міністром Ігорем Насаликом. Міністр вийшов до гірників на розмову, яка, втім, завершилась швидко. Своє хвилювання Ігорю Насалику було важко приховати від уважних шахтарських очей, попри запевняння посадовця «я Ваш земляк, я Вам найбільше помагаю, я не блокував підняття вам зарплати в минулому році», шахтарі були непохитні перед словами міністра і продовжували голосно запитувати, – «що нам казати жінкам та дітям, ми два місяці вже без зарплати!». 

Читайте також: Наслідки олігархізації влади останніх років

Слідом за емоційною розмовою галицьких гірників з Ігорем Насаликом була не менш напружена нарада у міністерстві між представниками шахтарських колективів, червоноградськими депутатами з заступником профільного міністра Анатолієм Корзуном, який є одним з небагатьох спеціалістів-вугільників, що ще працюють у міністерстві. Побудувати конструктивну розмову таки не вдалось, як і не вдалось отримати відповіді яким буде майбутнє шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну та якою є стратегія профільного міністерства щодо розвитку державних вугільних шахт загалом. В свою чергу я нагадав заступнику і всім присутнім в залі, що у 2014 році коаліція фракцій у Верховній Раді, підписала коаліційну угоду, згідно з якою запланували реформу вугільної галузі, а саме: 

«п. 6.1. Приватизація всіх вугледобувних підприємств.

 п. 6.2. Ліквідація або консервація усіх шахт, які не вдалося приватизувати.

 п. 6.4. Оптимізація державної підтримки вугільної галузі з метою проведення ефективної реструктуризації галузі … скорочення до 2020 року державної підтримки до мінімального обсягу….заборону державної підтримки для модернізації технічного переоснащення шахт….. заборону починаючи з 2021 року всіх видів державної підтримки вугільної галузі крім державної підтримки».

Згідно цієї угоди, з 2014 року центральна влада планувала відмовитись від фінансової держпітримки шахт, продати найкращі шахти, а решту ліквідувати. Планувала, але мовчала, щоб не злякати електорат. І зараз мовчить. Тож скажіть врешті правду, аби люди усвідомили, що їх чекає вже за рік. Анатолій Корзун не раз наголосив, що міністерство тепер не має достатньо повноважень і мало, що може зробити, а бюджетний запит міністерства на 6 мільярдів гривень, де передбачена фінансова підтримка шахт, не до вподоби  Кабміну. Крім того, заступник міністра зазначив, що проблему відвантаження вирішити не так і просто, адже теплоелектростанції, які купують державне вугілля тепер належать приватним структурам, зокрема ДТЕК Ахметова. Отже, заборгованість по зарплаті є, а належної держпідтримки немає.

Лише заскочене безпосередніми протестними акціями чи приїздом Президента у шахтарський регіон, центарльна влада починає нарешті діяти: їде Президент в Червоноград або  їдуть 7 автобусів у Київ з пікетом – знаходяться рішення шахтарських питань і гроші для часткової виплати заборгованості заробленого. Втім, гострою і потребуючою негайного рішення є проблема збуту вугілля, яке як виявляється збувати нікуди. Склади переповнені чужим вугіллям, місце видобутку якого невідоме, а отже може бути привезене з окупованих територій чи з Росії.

То як же далі бути? Чому шахтарі мають їхати через пів країни, аби отримати важко зароблене стукаючи своєю каскою під міністерством, яке має захищати інтереси вугільного сектору та зміцнювати енергетичну незалежність країни? Чому лише з приїздом 300 галицьких гірників вдалось організувати комунікацію між міністерством, ДТЕКом, Центренерго, профспілками шахт? Лише в ході таких напружених зустрічей вдається прояснити, що ж врешті відбувається. А відбувається наступне між Міненерговугілля та НКРЕКП немає погодження ціни за тонну вугілля, а отже Центренерго не може заплатити за вже отримане львівське вугілля. Ще більше здивування викликає логістика у збуті вугілля: вугілля з Львівсько-Волинського басейну поставлялось на Трипільську ТЕС (Центренерго), що за 560 кілометрів від Червонограду, в той же час ДТЕК, поставляє вугілля на свої Добротвірську та Бурштинську ТЕС з Павлоградських шахт, що теж належать ДТЕКу.  Чому працівники, окрім своїх безпосередніх обо’язких мають страйками під міністерством вимагати свою зарплату і думати, узгоджувати ціну на вугілля чи проводити перемовини по логістиці доставки між державними і приватними структурами? Попри все, після напружених нарад, шахтарі почули про  погодження домовленісті про поставку вугілля з ДТЕК на Трипільську ТЕС, а львівського вугілля на Добротвірську та Бурштинську ТЕС) та чи стане це дійсністю сказати важко. Ще НКРЕЕП має погодити усім вигідну ціну за тонну вугілля.  

Звичайно, залишається проблеми застарілості шахтного обладнання. Саме через відсутність модернізації устаткування, яка не відбувалась більше 20 років говорити про ефективність і прибутковість добування вугілля важко. Шахтарів залишили сам на сам з проблемами, які вони насправді вирішити не можуть. І в той час, поки європейські країни дотують своїх виробників, аби залишатись незалежними, наші державотворці прикладають максимальних зусиль аби знищити державну енергетику.  Якщо Україна хоче буде енергетично незалежною державою, то у цілях державної безпеки зобов’язана дотувати свою енергетичну галузь, а не купувати російський газ під виглядом європейського. 

Щоправда, є тут ще одне але. У тій же коаліційній угоді є п. 6.3: «Реалізація Концепції створення системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі та населення територій на яких розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства що перебувають у стадії ліквідації(консервації)».

Тобто при запланованій реформі, при закритті шахт, держава мала або надати соціальну матеріальну підтримку звільненим шахтарям або підтримати населення територій, на яких розміщуються шахти, виділенням коштів для будівництва нових підприємств. Проте, навіть в теорії про таке не говорять, тим самим свідомо прирікаючи 10 тисяч шахтарів з сім’ями на невідомість та необхідність влаштувати своє життя практично з нуля.  Зрештою, нащо апелювати до виконання коаліційної угоди більшості у Верховній Раді, якщо так і не зрозуміло чи є, чи нема ця коаліція у парламенті?

Читайте також: Росіяни хочуть загнати всіх шахтарів до лав бойовиків – журналіст

Повертаючись у Червоноград та безперервно спілкуючись з шахтарями стало зрозуміло одне – Міністерство, Уряд просто вичікують поки шахти самі зникнуть і шахти автоматично закриються самі. І дійсно, якщо кілька місяців не виплатити зарплату, наш працьовитий народ, шукаючи нове місце заробітку швидше виїде за кордон, ніж працюватиме за невеликі зарплати в Україні, адже навіть в сусідній Польщі водіям платять більше ніж шахтарям – від 1200 Євро.  

Але хто ж буде винний і які це матиме наслідки для країни? Чи є майбутнє у шахт Львівщини? Якою буде доля десяти тисяч працівників? Доля Червонограду, Сокальською району третина власних надходжень бюджету який складають податки від зарплат шахтарів.  Відповідей на ці запитання знайти важко і головне тепер знайти їх вчасно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram