Декілька тез, які свідчать, що монополізація та олігархізація є першопричинами більшості проблем країни.

Соціально-економічні процеси в Україні реально не регулюються ні конкуренцією, ні державними чиновниками. Конкуренція у нас не розглядається як основний важіль проведення реформ. В жодній програмі дій уряду ви не знайдете окремого розділу, у якому були б зосереджені комплексні заходи щодо створення та захисту конкурентного середовища. Робота Антимонопольного комітету не витримує жодної критики. Через те що конкуренція реально не захищається на належному рівні, вона не виконує в Україні роль об’єктивного регулятора пропорцій, цін, якості продукції, як це відбувається в розвинених країнах. А чиновники просто здійснюють те, що їм встановлюється зверху в інтересах олігархів. У нас ніколи не виконуються заплановані програми дій уряду. Про них, як правило, забувають майже зразу після прийняття. Реально процесс управління економікою спонтанно реалізується через виконання численних забаганок того чи іншого олігарха. А тому він і супроводжується періодичними кризовими ситуаціями то в одній, то в іншій сфері соціально-економічного життя країни.

В останні роки у нас склалося суттєве розшарування суспільства на занадто багатих та дуже бідних. Воно було і при попередній владі, але не в таких катастрофічних масштабах. Наближені до олігархічної влади особи отримують величезні зарплати та привілеї, а переважна більшість населення ледве животіє. У голови «Нафтогазу» лише офіційна зарплата становить - 2 млн.грн, а у вчителів, лікарів, вчених та багатьох інших високоосвічених фахівців вона дорівнює лише близько 5-7тис. грн. Ще гірші справи з пенсіонерами, більша частина яких має пенсію 1-3 тис грн.

І при такому рівні доходів населення, нікого у владі не турбує, що підприємства-монополісти продають свою продукцію по цінах, абсолютно не пов’язаних з платоспроможними можливостями споживачів. Заборгованість за комуналку вже перевищила 50 млрд. грн. За даними Держстату, якщо за підсумками 11 місяців 2018 р. рівень оплати комунальных послуг становив 85%, то у листопаді – 46,6%, тобто менше половини. Населення не платить не тому, що не хоче, а тому, що реально не може (подробней). Споживання найнеобхідніших продуктів та послуг стрімко зменшується. Люди не мають повноцінного харчування та лікування, економлять на опаленні житла, споживанні води, одягаються у секонд-хенді, тощо.Більшість населення доведено до відчаю.

Вкрай незадовільний рівень життя призводить до катастрофічних наслідків. Смертність вдвічі перевищує народжуваність. Чисельність населення, особливо у сільській місцевості, катастрофічно знижується. Ті, хто має можливість виїжджають з країни. Залишаються малокваліфіковані та непрацездатні люди. Це призводить до дефіциту кадрів на підприємствах та перевантаження тих сфер, які надають соціально-економічні послуги, а також пенсійної системи.

Перепис населення незалежної України 2001 р. став першим і поки єдиним. Наступний, другий перепис, переносився 4 рази (з 2011 на 2012, 2013, 2016 та 2020р.. Тому у розрахунки доходів та витрат Державного бюджету і різного роду балансів закладаються лише приблизні показники. Через їх нереальність та низький рівень контролю виникають підозри у розкраданні бюджетних коштів. Наприклад для проведення виборів прозвітували про виготовлення 60 млн. бюлетенів (зразу на 2 тури). Однак фахівці зазначають, що у нас реально немає і 30 млн населення, тим більше такої кількості виборців. Тільки за кордоном, за заявою міністра соціальної політики А. Реви працює близько 12 млн. співвітчизників. Крім того значна частина громадян або не мають права, або не бажають голосувати (подробней). Тобто частина бюджетних коштів, виділені на ці цілі є явно завищеними. Або елементарно вкраденими.

Крім знищення кадрового потенціалу і катастофічної ситуації у сфері народонаселення, викачування надприбутків монополістами супроводжується руйнуванням виробничого потенціалу країни. Без тиску конкуренції виробники не тільки втрачають стимули до НТП, але й до елементарного оновлення застарілих основних фондів. Зношеність виробничого потенціалу призводить до аварій та негативних екологічних наслідків.

При цьому олігархи не тільки самі не прагнуть впроваджувати ТНП, але й перешкоджають входженню в Україну іноземних інвесторів. Вони не хочуть подавати заявки на приватизаційні аукціони через вплив олігархів на керівництво держкомпаній, суди та держрегуляторів. Крім того створюються інші штучні бар’єри для захисту від небажаної для них конкуренції. Так, МАУ приклала багато зусиль, щоб перешкодити входу на український ринок європейських авіаперевізників (Ryanair). Румунська державна фармкомпанія ANTIBIOTICE не може отримати дозвіл на продаж своїх ліків в Україні, які конкурують з препаратами «Дарниця». У результаті такої антиінвестиційної політики Україна за всі роки незалежності отримала у розрахунку на 1 людину лише по $977 В Польщі за співставний період цей показник був більш ніж у 4 рази вищий ($4.366) (подробней).

Отож іноземні інвестори до нас іти не хочуть, а власних коштів ні на що не вистачає. А чому ж не вистачає? Да тому, що не вміємо раціонально хазяйнувати і направляти ці кошти саме туди, де вони можуть принести найбільшу вигоду країні. Тобто, я хочу довести ту думку, що в країні ресурси насправді є, тільки вони нераціонально використовуються чи зухвало розкрадаються.

Перш за все це стосуються коштів державного бюджету. Так з 1 трлн. грн. доходів держбюджету у 2019р. витрати на дотації пенсійному фонду мають становити 166,5 млрд. грн. А якщо і цього не вистачить, то різницю надходжень та потреб Пенсійного фонду прийдеться покривати кредитами з держбюджету або залучати кредитні ресурси міжнародних організацій. А якби була достатня кількість робочих місць і достойна оплата праці, то вистачало б надходжень до пенсійного фонду і не потрібно було б його дотувати. Те саме стосується і процедури нарахування субсидій.

Читайте також: Як уникнути появи нових газових олігархів?

Величезні кошти з держбюджету, як ніколи раніше, витрачаються на силові структури. Вони значно перевищують витрати на охорону здоров’я, освіту, науку та інші соціально-важливі напрямки. Через їх недофінансування влада постійно очікує можливий спротив співгромадян, доведених до відчаю тяжким життям. А якби увага до пересічної людини у нас була на достатньому рівні, то і витрати на охорону олігархічної влади були б не такі великі.

Одіозною є процедура розробки і затвердження державного бюджету. Всі можновладці ще до його подання у Верховну Раду намагаються відірвати для себе лакомий шматок. А потім, вже в процесі затвердження у ВРУ (як правило вночі), задля умовляння незгодних депутатів перетасовуються попередні наміри використання ресурсів у загальнонародних інтересах на користь особливо наполегливих народних обранців.(Ляшко - на пожежні машини) Однак на цьому дерибан бюджетних коштів ще не закінчується.

Кошти виділені бюджетом на окремі напрямки, в процесі його виконання продовжують далі перерозподілятися. Так, наприклад, левову частку з бюджетних дотацій на підтримку АПК не так давно отримав для розвитку свого монопольного бізнесу колишній заступник голови адміністрації президента і його бізнес партнер мільярдер Ю.Косюк. І нікого не засмутило, що цей олігарх посідає 8 місце у списку 100 найбагатших українців. А якби 812 млн.грн., які він отримав тільки за рік, були направлені на розвиток фермерства, то в благодатних умовах нашої країни для розвитку сільгоспвиробництва, ми б побачили і створення нових робочих місць, і збільшення виробництва з усіма позитивними соціально-ефективними наслідками для народу (подробней).

Читайте також: Підкуп виборців, олігархічні ЗМІ та надмір кандидатів: ПАРЄ оцінила українську передвиборчу кампанію

Нераціональне використання ресурсів країни має місце не тільки при затвердженні бюджетів різних рівнів та подальшому спрямуванні цих коштів, але й при безпорадності господарювання у більшості сфер суспільного виробництва. Так, досвід свідчить, що наведення порядку на митниці, у використанні потенціалу державних монополій, припинення кримінальної діяльності так званих державних лотерей і т.д можна мобілізувати величезні кошти для підйому країни. Коли за нетривалий час свого премєрства Ю.Тимошенко навела порядок на митніці, то зразу звідти потекли немалі кошти до державної скарбниці. Почали виплачувати зарплати та пенсії. Шахтарі перестали стукати касками перед вікнами Кабміну. Тільки від легалізації грального бізнесу держава може щорічно отримувати декілька мільярдів гривень. А масштаби розкрадання потенційних прибутків державних монополій взагалі важко виміряти. Той факт, що у минулому році податок на прибуток монополіста Укспирт, у склад якого входить 160 заводів, становив мінус 5 млн.грн є явною ознакою тотальної корупції та крадійства у галузі. У галузі немає жодного системного бухгалтерського обліку, ані обліку продукції. Спиртзаводи чи не половину виробленого не вказують в офіційних документах. Спирт цистернами вивозять з заводів в невідомому напрямку (подробней).

Такі приклади нераціональних витрат суспільства можна продовжувати без кінця. Вони свідчать, що в країні насправді є немалі ресурси і оптимальна організація виробництва на конкурентних умовах могла б швидко витягти країну з кризи, у якій вона опинилася завдяки олігархам. 

Вважаю, що уряд реально не керує економікою. Керують олігархи- монополісти, на службі у яких насправді і президент, і уряд, і ВРУ. Вся ця влада зовсім втратила здоровий глузд і до кінця не розуміє, що руйнівні процеси, які швидко розростаються, можуть знищити не тільки переважну частину виробничого та людського потенціалу країни, що вже реально відбувається, але й їх самих.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram