Існуюча інтерпретація реформування освіти застаріла. Ми лише проходимо ті етапи, які багато країн вже проходили.

Ми копіюємо деякі підходи та рішення, що має сенс та логіку, але цього недостатньо. Очевидно, що школа як організація не зробить перевороту і не стане з ніг на голову, зважаючи на наші соціально-економічні обставини. Що можна змінити у погляді на реформування шкільної освіти вже зараз, щоб швидше стати більш конкурентноспроможними?

1. Потрібно перестати дивитися на освіту як на галузь, яка відірвана від інших.

Часто можна почути питання, а чому у школи не ідуть молоді вчителі? При цьому забуваємо, що тих, які відчувають покликання до цієї справи, може бути недостатньо на 45-мільйонну країну, де потрібен добрячий плаcт нової сили для роботи у школах. Натомість шкільна освіта бореться за таланти, які можуть іти у ряд інших більш привабливих галузей як от програмування, економіка для математиків.

Читайте також: Як сучасні діти обирають професії – спостереження

Тут ми не одинокі – дослідження OECD говорять, що багато країн зараз програють таку конкуренцію: лише 4% випускників шкіл готові навчатися на вчителів, але найчастіше це учні із найнижчими балами у точних науках.

2. Треба запитати: а що, зрештою, може зробити галузь більш динамічною?

Американські дослідники описали складові, які визначають стимули для вчителів іти у професію чи залишати її. У перелік увійшли:

– заробітна плата;

– альтернативні заробітки (пропозиції між різними регіонами, школами, інше);

– умови праці та політика щодо персоналу (часто вчителі готові працювати за меншу зарплату, але щоб умови  були кращими).

Начебто нічого нового, але окрім цього,  автори говорять, що зарегульованість освіти відлякує успішну молодь від вибору на користь вчителювання. Акредитації, сертифікації чи інші вимоги, які начебто мають на меті уможливити якість, натомість призводять до інших наслідків: сфера стає зарегульованою і не цікавою.

Тим більше, що дослідження не говорять однозначно про те, чи є зв’язок між успіхами учня та рівнем акредитації/сертифікації вчителя. Найчастіше ці підходи можуть ще спрацювати із точними науками, де легше поміряти знання чи навички, але все складніше із гуманітарними.

Рішення щодо якості вчителя чи школи можна було б перекласти на плечі батьків. Тим більше, що у системі, де підвищення кваліфікації все одно монополізоване і якість його сумнівна, не означає, що процес навчання вчителя сам по собі означає якусь якість, тим більше якщо це формально визначені 150 годин, які спокійно можна і просидіти без будь-якого результату. Тому не варто мати ілюзій щодо якості, які б цілі не декларувалися.

3. Чи можемо ми описати перехідний період для наближення освіти до більш конкурентноспроможної у порівнянні з іншими країнами?

Загальна рамка від держави – це важливо. Проте межі між загальною рамкою від держави та внутрішніми справами школи дуже тонкі і саме їх часто урядовці та управління з легкістю переходять, прикриваючись благом освіти та успіхами учнів.

Читайте також: Не надто ефективний метод навчання, яким послуговується наша освіта

Слід думати про те, що може допомогти українській освіті закласти основу до переходу до більш вільного формату роботи, де можуть розвиватися різні школи (приватні, державні, церковні чи ще якісь), де батьки зможуть мати вибір, куди віддати свою дитину, а Нова Українська Школа буде безліччю програм різного формату.

Лише стимулюючи різні рішення, можна отримати у перспективі найкращі. Для цього урядовцям треба зрозуміти, що задекларовані цілі мають зовсім інші наслідки, а Міністерство освіти та науки  найчастіше не має впливу на питання, наприклад, вчителювання чи булінгу. Але Міністерство може забезпечити фінансування  і змінювати його механізми, може зменшити кількість непотрібних інституцій, а значить, обмежити і свою роль.

Звичайно, нового не побудуємо, одразу все зруйнувавши. Нам потрібні перехідні реформи як-от реформа опорних шкіл, яка допомагає школам у селах підтягнутися до рівня міста, чи реформа децентралізації, яка забезпечує покращення інфраструктури у громадах. Перехідний період у нас вже відбувається, і питання, що далі.

Найімовірніше, необхідні нові та більш сміливі рішення. Ми можемо дивитися на 5-мільйонну Фінляндію з її гомогенним населенням і думати, що це спрацює у нас. Можемо наслідувати Польщу, бо поляки начебто ближчі до нас по контексту, хоч їхню економіку та нашу складно порівнювати. Але можемо й ширше дивитися на завдання, які стоять сьогодні перед шкільною освітою в Україні, і не боятися непопулярних рішень.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram