Щоразу, коли потрапляю до Національного художнього музею, ніяк не можу на них надивитися вдосталь — ці орнаменти та візерунки, пишні барокові квіти з коштовних тканин на портретах та іконах. Я заспокоюся тільки коли потраплю сюди з альбомом і перемалюю кожен - щоби нарешті вловити, як це зроблено. Або довго стоятиму біля кожної і розглядатиму ці полотна так само уважно і спрагло, як глядачі поглинають блокбастери у кінотеатрах.

Не знаю, як вони це зі мною роблять, але така абсолютна машина часу — ці візерунки мені дають більше відчуття епохи, ніж будь-який підручник з історії.

Читайте також: Розмовляйте українською, почувайтеся українцями – письменниця

Такі тканини носили дружини козацької старшини, які себе поважали, ці сильні жінки, що керували і вирішували. Гетьмани та полководці, вельможні та впливові чоловіки — як їм була на дотик ніжність цих атласів та наскільки до лиця це гаптування золотом. Такими художники бачили ризи святих та праведників, українських мадонн та ангелів, що жили у пишному цвіті та золотому світі.

Розкішні тканини, дорогі, воліла би бачити дизайнерську колекцію, що відтворювало ці матеріали, ці орнаменти та вишивки. Сучасну, з божевільними лініями, але водночас стилем, смаком і образом. Та кожна ця пелюстка варта окремої товарної лінії, впізнаваного бренду. Не тільки вишивані сорочки, не тільки. Не тількі босі юні селянки у віночках, що проведуть життя у полі. Більше розкоші, більше шляхетності та елітарності, більше гонору — це зараз нам дуже треба, коли говоримо про українське.

Читайте також: Для чого потрібен мовний закон: як протягом останніх 4-ох століть намагались знищити українську мову

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram