Фото: Gettyimages.ru/Tom Dulat/FIFA

Шок. Сенсація. Брейкінг. Загальний пуш. Пауза. 

Поки редактор стирав літери «а» в заголовку, я докурював чергову цигарку. Все через VAR. Ми відчули на своїй шкурі, як це – воскреснути після смерті. Гол Скамакки – шедевр. Його рух рукою – фол проти Бондара. Ця команда кусалася так, що могла пропустити лише геніально. Але і це не пройшло. 

Найголовніше – ми контролювали цю гру. Італійці виглядали вбого, хоч і більше володіли м’ячем. Це той випадок, коли м’яч не робив різниці. Все вирішила територія. Ми перекривали геть все. Суперник не мав вільного місця і гравців, які можуть створити порожнину – Кін та Дзаньоло викликані в національну збірну. Італійці розбивалися об скали, а звідти на них сипалися камені. За 6 матчів чемпіонату в площину наших воріт вдарили лише 12 разів. 

Петраков – геній. Не тому, що поставив команді красивий футбол. І не тому, що всі гравці цієї команди стануть зірками бодай українського масштабу. Тренер оцінив можливості, вибрав найбільш оптимальну схему і гнув свою лінію. Одну і ту ж. Гра України – в’язка і неприємна.

Як мочарі – наче звичайнісінька трава, а грузнеш по коліна.

Як будильник о 6 ранку – наче дзвенить, а ти його не чуєш.

Як Олег Винник – наче співає ні про що, а твоя мама все одно його слухає.

Фото: Gettyimages.ru/Tom Dulat/FIFA

Каюсь, я задрімав. І сьогодні, і під час попередніх матчів. Сьогодні збудив сейв Луніна після виходу Пінамонті (єдиний удар в площину від Італії). Такий футбол заколисує – на гачок попалися навіть суперники. Це було кинджально швидко. Як по нотах. Італія якраз оточила і закрила наших біля штрафного. Простріл Коноплі, рух Супряги і удар Булеци. 

Вся збірна України U-20 – герої.

Сергій Булеца – один з тих, хто в кожній грі чемпіонату демонструє космос. 

Супряга змінив гру, змістив акценти, створив моменти. Нереалізоване рандеву крутилося в голові, коли італійці зрівняли. Вилетіло, коли суддя розвів руками. 

В такій грі нам потрібна була людина, яка відбирає навіть за межами поля. Зміг Кирило Дришлюк. Об’єм його роботи розв’язував ноги Булеці і нагадав Каземіро. Це той випадок, коли одна людина створює більшість на величезній частині поля. 

Попова часто порівнюють з Рамосом. Сам Денис часто постить фото іспанця в інстаграмі. Серхіо – харизма, характер і безспощадність. В лютому він побив рекорд Ла Ліги за кількістю червоних карток (20) – Попов вирішив повністю йти шляхом кумира. Він вмазав італійцю і вилучився. Зарядженість (як все на світі) має мінуси. 

Петракову довелося зняти окуляри – він пам’ятає історію Клоппа. Кащук щедро плакав. Це нормально. А Булеца нічого не хотів говорити про перемогу на турнірі.

Фото: REUTERS/Agencja Gazeta/Bartosz Banka 

Цей вихід у фінал – не показник сили українського футболу.

Його прогресу, розвитку та інших популярних слів. Гравці цієї команди не розійдуться по європейських клубах – більшість з них належить «Шахтарю» та «Динамо». Звідти талантів так просто не відпускають. Гра цієї команди – шалений пресинг, а не красиві комбінації. 

Цей успіх може взагалі нічого не дати українському футболу в глобальному масштабі. Просто ця команда з цим тренером здобула великий результат. 

Тому що це і є історія. Філософію, розмови на кухні та сумні матеріали залишимо на потім. Нумо святкувати.

Хлопці, тренере, дякую вам за це! 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram