Не секрет, що в Україні існує серйозний олігархічний вплив на життя держави: політичні сили, медіа, партії, депутатів і міністрів. Але при цьому у нас достатньо сильне громадянське суспільство, а олігархів – декілька, і всі вони мають різні цілі і задачі й протистоять один одному. А це допомагає громадянському суспільству і низці інститутів протидіяти стопроцентній залізобетонній монополії якогось одного «хазяїна країни».

У Молдові склалося інакше: ще з 90-х років там вибудувалася монополія одного олігарха – Влада Плахотнюка. По суті, вся влада у Молдові – в руках Плахотнюка, і саме він здійснює суцільний контроль над країною. Йому вдалося підпорядкувати собі всі державні інституції. Хіба що парламент певний період опирався цьому, але і він зрештою опинився під контролем Демократичної партії Молдови, головою якої є олігарх Плахотнюк.

Відтоді Влад Плахотнюк став поводитися з Молдовою, як зі своєю власною кишенею. Тим, хто говорить, що Україна є найбіднішою країною Європи, слід подивитися на Молдову, тому що ця країна за рівнем життя і благополуччя практично на нулях. Єдине, на чому вона тримається – це персональні грошові перекази молдаван, які переїхали в інші країни світу, заробляють там і підтримують сім’ї, тим самим вони трохи підтримують внутрішній ринок. А так, усе, що може бути витягнуто з державного бюджету, витягується Плахотнюком.

Читайте також: Климкин заявил, что события в Молдове могут быть опасны для Украины. Чем же?

Що ж сталося тепер? Плахотнюк, маючи контроль над парламентом попереднього скликання, вважав, що на нинішніх парламентських виборах теж візьме владу до своїх рук. Проте сталося не так, як йому гадалося: утворилася патова ситуація для нього, в якій сформувати повноцінну більшість для нього було нереально, бо всі політичні сили заявляли, що на угоду з Плахотнюком не підуть, тому що його діяльність стала переходити всі допустимі межі. Відтак, ні комуністи, які ніколи не відзначалися особливою чесністю і добропорядністю, ні соціалісти Ігоря Додона, ні європейські партії не пішли на об’єднання й коаліцію з політичною силою Плахотнюка. Хоча його політична сила набрала найбільшу кількість голосів на виборах, але цього виявилося недостатньо, щоб утворити парламентську більшість. Якби хоча б одна (будь-яка) політична сила погодилася з ним об’єднатися, він знову мав би всю повноту влади.

У Молдові на формування парламентської коаліції відводиться три місяці, якщо ж це не відбувається, то президент має право розпустити парламент. Однак за два дні до того, як добігав кінця цей термін, а коаліція так і не утворилася, дві політичні сили наважилися на відчайдушний крок. Відтак, відверто проєвропейський правий блок ACUM та проросійська ліва соцпартія об’єдналися, створивши формальну коаліцію, розуміючи, що вона буде тимчасовою.

Вони пішли на це, сподіваючись, що в результаті такого рішення їм вдасться обмежити або ліквідувати впливи Плахотнюка на владу (а влада Плахотнюка тримається виключно на олігархічних способах, тобто не на підтримці людей, а на підкупі, тиску і адміністративному ресурсі). Вони сподівалися, що після обмеження влади Плахотнюка вони зможуть провести чесні вибори і вже без олігарха на виборах з’ясувати, куди все-таки рухається Молдова за результатами виборів – на захід чи на схід.

Очевидно, Плахотнюк вже настільки допік, що навіть проросійський Додон виявився готовим домовлятися з проєвропейськими силами, причому на позиціях, більш вигідних не йому. Адже прем’єр-міністром нового уряду і міністром закордонних справ стали представники проєвропейської сили.

У відповідь Плахотнюк застосував адміністративний ресурс. Оскільки ним повністю контролюється конституційний суд Молдови, він просто змусив суд винести неправомірне рішення. І суд постановив, що ті три місяці, які відводяться на формування коаліції – це не три календарні місяці, а 90 днів. А потім суд почав штампувати рішення, якими визнавали антиконституційним будь-що, що ухвалювалося в парламенті новою коаліцією. Крім того, у Молдові дуже активно використовуються «тітушки», це слово вже увійшло в їхній лексикон. Так от «тітушки» охороняють адміністративні будівлі і не впускають нову владу до кабінетів. По суті, Плахотнюк здійснив у Молдові те, що називається державним переворотом. Він захопив владу всупереч результатам парламентських виборів. Але при цьому посилається на рішення конституційного суду, які є абсолютно неправомірними.

Чому Європа, і Росія визнали новий уряд Молдови? У даній ситуації для Заходу склалися такі обставини, що він був змушений або миритися з олігархічним переворотом у Молдові і поставити хрест на цій країні, або визнати союз із проросійським Додоном й паралельно піти всупереч рішенням конституційного суду Молдови. Але поки що дії Європи – половинчасті. Тому що остаточних рішень із формальною процедурою визнання уряду, з санкціями проти Плахотнюка, з міжнародним ордером на його арешт немає.

Водночас Плахотнюк, як і раніше, контролює всю силову сферу і створює загрозу для життя своїх політичних опонентів. Також новий уряд Молдови визнала Росія. Вона підтримує передусім Додона й розраховує на те, що, якщо усунуть Плахотнюка, можна буде перехопити важелі впливу на силові структури і місцеву владу (в силу певних корупційних зв’язків), і проросійські сили зможуть виграти наступні вибори у Молдові. Виходячи з розрахунку на це, Росія теж підтримала новий уряд.

Слід також зазначити, що Росія має в Молдові потужну «п’яту колонну», потужну агентурну мережу та збройні сили у Придністров’ї. Таким чином, Захід, підтримавши цю неприродну коаліцію, з одного боку, бореться за усунення одіозного олігарха, з іншого – йде на ризик: він легітимізує, визнає Додона суб’єктом потужних переговорів. Адже, якщо ви сідаєте з людиною за стіл переговорів і визнаєте її як одного з засновників потужної коаліції, то ви визнаєте також і те, що не будете ставитися до нього як до абсолютно неприйнятної постаті і не наполягатимете на її відстороненні.

Виникають побоювання, що в кінцевому рахунку, враховуючи розрізненість позицій на Заході, його реакцію, яка ніколи не буває цілісною і швидкою, та дуже оперативної дії Росії в залежності від ситуації, виявиться, що з двох бід обраний шлях більшої біди. В результаті Молдова може опинитися під контролем Додона і відверто проросійських сил. Така загроза є.

Нинішню ситуацію в Молдові найкраще опише шаховий термін цугцванг: який би ти хід не зробив, він погіршить твоє становище. Молдова зайшла у ситуацію безвиході, глухий кут, коли немає жодного хорошого варіанту дій. Гарний варіант був би тільки один – пряма інтервенція сил НАТО. Але така інтервенція не може відбутися в країну, яка не є членом Альянсу. Всі інші варіанти – гірші.

Чи буде ефективним цей ризикований сценарій? Це – велике питання.

Поки що не зламаний Плахотнюк. Він може просто фізично знищити своїх опонентів. Йому вже втрачати нема чого. Тікати йому нема куди, бо зараз він є ворогом і для Заходу, і для Росії. Якщо станеться повалення його режиму, його можуть просто ліквідувати або посадити в тюрму. Він, як людина, що звикла бути господарем країни, тому може піти на будь-які кроки.

Читайте також: Аtlantic Сouncil: Смогут ли политические игроки Молдовы выйти из тупика?

Як діяти стосовно Молдови Україні? Україна мусить констатувати ситуацію, пам’ятаючи, що в комплексі міжнародних заходів щодо врегулювання придністровської проблеми наша країна є одним із п’яти учасників. Тому ми маємо право і обов’язок робити заяви щодо подій у Молдові, оскільки це може стосуватися багатосторонніх відносин, в тому числі й питання Придністров’я. Україна має пропонувати зараз певні посередницькі зусилля.

Але питання в тому, чи матимемо ми кадровий потенціал для втілення цих посередницьких зусиль? Чи може сьогоднішній український МЗС запропонувати свої послуги, щоб принаймні ввести туди переговорну групу? Загалом, ми можемо це зробити явочним порядком як учасник переговорного процесу. Але – якщо ми введемо переговорну групу, а у нас зміниться уряд, і раптом новий міністр закордонних справ виявиться недієздатним? Тоді не відомо, в якій ситуації ми опинимося. Так ми можемо стати фактором підвищення нестабільності в регіоні, що тільки вдарить по іміджу України.

Нинішній МЗС міг би спробувати пом’якшити ситуацію, залучити сторони до переговорів, просто щоб не відбулося кривавої розв’язки. Ми маємо для цього певні можливості, можемо навіть запропонувати свою поліцейську місію. Але все це потребує нашої серйозної підготовки. Адже інші сторони переговорів можуть самоусунутися, і тоді ми залишимося сам-на-сам із молдовською проблемою.

В будь-якому разі, Україні не можна робити ставку на Плахотнюка. Але також нам важливо уникнути акцентування уваги на Додоні, бо для України він неймовірно токсичний.

Ми маємо говорити про нову коаліцію і новий уряд, бо вони створені законно. Але у зв’язку з майбутньою зміною Кабінету міністрів у нас я не думаю, що нам слід бути дуже активними в цьому питанні. Спочатку мусимо досягнути стабільності у нас.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram