MENU

Медіа, котрі роблять пізнавальний, освітній та науково-популярний продукт, просто не вміють комунікувати з аудиторіями

462 0

Телеканал "Zik", на якому вже не виходить культова для тисяч українців "Історична правда" Вахтанг Кипиани (Вахтанг Кіпіані), на якому працює, а можливо вже і не працює один із найяскравіших журналістів країни Остап Дроздов (Ostap Drozdov), тепер у власності людини, яку пов'язують з українофобом, олігархом Віктором Медведчуком.

Можете сказати мені, "ой, та хто там той телевізор дивиться", "та кому воно треба". Частково це правда. Але частка правди тут ой яка мізерна. Телеканали вже давно публікують свої програми у Youtube, пишуть свої новини у Facebook та майже непомітно ведуть свою промоцію в Instagram. Зрештою, телебачення — це не антена із супутниковою тарілкою, це лідери думок, які там сидять. Ці лідери думок мають армії підписників у соцмережах.

Одна моя стара подруга нещодавно сказала, що дивиться лише російське телебачення. Бо українське на її думку, просто неможливо дивитися. Чому ж? Та бо в нас одне політиканство і жовтуха, а там є пізнавальний контент — історичні програми, мандрівні блоги та неполітичні й не новинні передачі.

Читайте також: Zik тепер належить Медведчуку. Журналісти масово звільняються з телеканалу

Я не став лобістом українських каналів, не почав доводити протилежне, розповідати про "Світ на виворіт" з Дмитром Комаровим, ту ж "Історичну правду", не згадав програму "Орел і решка", про Акіма Галімова з "1+1". Я на мить задумався: "А що, як вона права?" і наше телебачення робить контент, нецікавий усім, хто народився в Незалежній Україні.

Частково — це правда. З іншого боку — є ринок, який визначає, що цікаво, а що ні, а отже й те, що випускатимуть телеканали. Простіше кажучи — медіа роблять такий продукт, який хочуть дивитися люди. І це правда. Але так само правда полягає в тому, що медіа, котрі роблять пізнавальний, освітній та науково-популярний продукт просто не вміють комунікувати з авдиторіями. Вони просто варяться у своєму сокові. Вони просто дають це авдиторії, яка й так дивитиметься їх проєкти — вчителі історії, громадські активісти, науковці. Журналісти й ті, хто займається комунікаціями просто не вміють зробити програму з історії чи географії, яку би захотіли подивитися хлопці й дівчата, які обирають російське ТБ, бо там цікавіше. І я теж належу до тих медійників, продукт яких не викликає масового захоплення у мільйонів глядачів. Моя програма "Артефакт" набирала 7-12 тисяч переглядів.

Читайте також: Чим американська журналістика відрізняється від нашої

Проблема у комунікації. Бо в кожному місті, в кожному селі є школа. У кожній школі є один-два вчителі історії. У кожному класі є бодай один учень, який фанатіє від історії, якому мало нудного шкільного підручника. Майже в кожній області є бодай один історичний факультет. Філологічний — теж. Історія та література — це до біса круто й цікаво, і не переконуйте мене в протилежному. Але цікаво це тоді, коли є правильна комунікація в усіх аспектах — динамічний сценарій, адекватний монтаж, якісна робота оператора та розуміння, як же знайти мільйон людей, які подивляться твою програму. А половина з них — ще й скинеться по гривні, аби ти зробив наступну.

Йду вчитися правильній комунікації та робити програму. Сподіваюся, що скоро ніхто з моїх друзів та знаомих не дивитимиться російське телебачення.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Роман КОРЖИК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки



Правила коментування »  

Новини