Отже, дещо поступово нормалізується.

Псевдодержавницький стогін на тему "як же він буде вести міжнародні переговори?" поступається місцем нормальній дискусії і критиці смислів.

І тут, говорячи про візит президента Зеленського до Франції не варто боятися того, що він про щось не домовився з Макроном.

Просто Зеленський не є фанатом "заливного стилю" в інформополітиці про те, що в ході візиту "відбулась звірка годинників", а "сторони скоординували плани по зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України та розширенню режиму санкцій проти Росії через окупацію Криму і Донбасу".

Читайте також: Україна не має друзів в цьому світі

А сумніву, що ще рік тому результати точно таких переговорів нам саме так і пояснювали б. І попробував би я не погодиться. Точніше я пробував, не погоджувався, і відразу ставав зрадофілом, і тим, хто не розуміє "страшний і таємний план".

А правда проста – так, Україна і партнери на Заході мають розбіжності у поглядах на те, як краще допомогти Україні, і як краще стримувати Росію. Так завжди і було. Це результат засадничо різних інтересів. Європі – аби не було гірше (чи аби все виглядало не так погано, як є), а Україні – війна і окуповані території.

Розбіжності ці далеко не вичерпуються темою Ради Європи. Та й тема Ради Європи має цілком інакше прочитання у нас і кількох країнах Європи, що поділяють нашу позицію (до речі, саме поділяють нашу позицію, а не за огидним у брехливості формулюванням українського агітпропу "підтримують Україну у цьому питанні").

Не погоджуватися у розмові з другом, від якого залежиш, – це теж майстерність дипломата.

Франція і у питанні "Північного потоку-2" схиляється на бік німецько-російських бізнес-інтересів, а не на сторону України.

І у питанні досягнення отут уже спільної мети – повернення Україні окупованих території Донбасу ми іноді маємо різне бачення шляхів її досягнення.

Правда вона така. Незавжди красива і приємна.

Читайте також: Що робити Заходу з Росією: дотиснути чи відпустити?

До президента Зеленського і його зовнішньополітичної команди маю лише одне питання, чи краще сказати, коментар –позиція України щодо війни на Сході усе більше і стилістично, і по суті нагадує те, що говорив і робив Порошенко.

Тут варто задуматися над простим, але прикладним питанням: якщо увесь час бити молотком по пальцю, то чи зміниться результат? Тобто, якщо робити і говорити, як робив і говорив Порошенко – чи варто очікувати інший результат? В тому числі і від зустрічі в Норманському форматі?

Ну, і, говорячи про Париж, як не згадати про cherche la femme? Особисто я нічого, окрім позитиву, не міг сказати про Марину Порошенко (епізод з "Інтером" не рахується, бо це більше про Петра, а не про Марину Порошенко). Але Олена Зеленська і виглядає, і звучить ще більш переконливо (а хвилювання від саммітів невдовзі пройде).

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram