Днями партія "Слуга народу" виключила зі свого списку на вибори в Раду трьох кандидатів. Мова про Дмитра Співака (№33), Ірину Панченко (№73) та Вадима Гутцайта (№81).

Нагадаємо, 9 червня партія президента Володимира Зеленського "Слуга народу" представила сто перших людей із виборчого списку партії. До першої десятки потрапилиДмитро Разумков, голова партії "Слуга народу", Руслан Стефанчук, радник та представник Зеленського у Верховній Раді, Ірина Венедіктова, радниця штабу Зеленського з юридичних питань, Давід Арахамія, волонтер, Галина Янченко, експерт з питань антикорупційної політики, Михайло Федоров, керівник digital-напряму "Слуги народу", Олександр Корнієнко, керівник передвиборчого штабу партії, Анастасія Красносільска, експертка з податкового та антикорупційного законодавства, Олександр Ткаченко, директор каналу "1+1" та Жан Беленюк, чемпіон світу з греко-римської боротьби.

Як свідчить соціологія, пропрезидентська партія "Слуга народу" наразі є лідером електоральних симпатій (понад 45% підтримки) і не виключено, що в парламенті наступного скликання матиме можливість сформувати монокоаліцію. Зрозуміло, що ключовий ризик такого сценарію – це ймовірна узурпація влади, тому дуже хочеться вірити, що у команди "Зе" все ж є "гальма".

Читайте також: У Верховну Раду за списком "Слуги народу" йде громадянин РФ

Є ще ціла низка питань, які викликають певне занепокоєння.

Перше: що нам взагалі відомо про ідеологію СН? Навряд чи заяви Руслана Стефанчука про лібертаріанство можна сприймати, як серйозний партійний фундамент.

Друге: чи запровадять "слуги" нову політичну моду і насправді зроблять програмні позиції керівництвом до практичних дій, а не декларативною декорацією?

Третє питання: чи проводиться хоча б мінімальна партійна робота в регіонах? Очевидно, що без справжньої кропіткої роботи на місцях електоральні позиції "Слуги народу" досить швидко луснуть як мильна бульбашка. Зараз, як запевняють колеги з різних регіонів нашої країни, в місцевих осередках СН дуже багато "парашутистів" і так званих "тушок". Тенденція, скажімо відверто, не надто втішна з точки зору, передусім, захисту інтересів України та українців. Чим нинішні попутники Зеленського і компанії відрізняються від випадкових союзників НДП, "Нашої України" чи того ж БПП в період їхнього політичного розквіту? Відповідь на поверхні – абсолютно нічим.

Питання четверте: чи стане Дмитро Разумков справжнім, а не лише формальним керівником найпопулярнішої наразі політичної команди?

П'яте: чи є у "Слуги народу" своє "ядро"? Електорат, на який за будь-якої політичної погоди можна спиратися і точно розраховувати на його підтримку. Ні, немає. А чисельність симпатиків самого Зеленського як показав перший тур – 30%. Але чи екстраполюється електорат чинного президента в армію вірних симпатиків СН – велике питання.

І, нарешті, шосте питання: хто насправді формував виборчі списки "Слуги народу"? Очевидно, якщо проаналізувати прохідну частину, що монополії в цьому питанні у  Зеленського не було. В СН чітко проглядається тінь Коломойського. Крім того, в кулуарах подейкують, що свою квоту в СН має ще один олігарх – Віктор Пінчук. Не потрібно бути Вангою, аби розуміти, що за таких умов "разброд і шатаніє" всередині самої "Слуги народу" неминучий.

Читайте також: Представлено першу двадцятку партії "Слуга народу"

У разі, якщо "Слуга народу" не набере достатньої кількості голосів для формування одноосібної правлячої більшості у ВР наступного скликання, її представникам доведеться шукати союзників. Вже сьогодні про бажання вступити в коаліційний шлюб з СН відкрито говорять в "Батьківщині" Тимошенко. В "Голосі" Вакарчука публічну позицію з приводу ймовірної участі в коаліції не оголошують, але в неформальних бесідах партійні соратники фронтмена ОЕ підтверджують готовність зв'язати себе коаліційними узами. В інших політсилах відмовчуються.

Але насправді важливо навіть не те, якою буде коаліція – одноосібною чи "багатоголовою". Набагато важливіше те, що вже сьогодні очевидно, що кількість світлих голів у наступній Верховній Раді може вирости з 15% до 40%, судячи по партійним спискам. Якщо так станеться, а до цього власне все і йде, це буде майже проривом. Якісним проривом в історії українського парламентаризму. Звичайно, деякі партії ведуть в парламент зашкарублу номенклатуру, але вони більше не будуть в Раді більшістю як раніше, тим більше переважною.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram