Події російсько-української війни 2014–? років змушують ще раз поглянути ретроспективно на відносини Росії та Заходу (разом із Україною) і констатувати факт: Захід не розуміє справжньої природи Росії або вдає, що не розуміє. Росія навчилася ефективно використовувати слабкі місця Заходу, пише для "Тижня" Ігор Лосєв

Українська дипломатія в партнерстві з іноземними колегами веде тривалі виснажливі перемовини з Москвою. Результати всіх цих надзусиль мінімальні. Це особливо яскраво проявляється, коли йдеться про долю людей, що стали жертвами агресивної війни РФ. Москва вперто не бажає обмінювати українських військовополонених, політв’язнів і заручників на російських бойовиків, агентів і пропагандистів, що перебувають в українських місцях ув’язнення.

Західні діячі, а  отже й українські ніяк не можуть збагнути, чому Кремль не хоче йти на такий, здавалося б, обопільно вигідний обмін усіх на всіх. А тому, що Кремль існує в зовсім іншому ментально-політичному світі. Для будь-якої європейської країни (з Україною включно) такий обмін – велике благо, позитивні очки для керівництва, схвальне сприйняття електорату тощо.

Але російська влада мало залежить від суспільства, та, власне кажучи, там і суспільства немає, а є лише піддані, які виховані так, що відчувають велике задоволення від бід ворога, а не від щастя співвітчизників. Тому нехай виздихають усі російські в’язні в Україні, аби лише українцям у російських тюрмах не стало легше, аби тільки російська публіка бачила твердість, силу й непримиренність своїх вождів.

Читайте також: Полонених перетворили на товар для просування Медведчука – Тука

Тому доля людей, що перебувають в ув’язненні по обидва боки фронту для РФ є не більше, ніж об’єкт і знаряддя шантажу проти України: або якісь українські політичні поступки (наприклад, прямі перемовини Києва із загарбниками ОРДЛО, що сприятиме зняттю санкцій з Росії), або ніяких поступок із російського боку, хоча поступками в Москві вважають нормальну дипломатичну поведінку. У цьому сенсі російська політика є традиційною. Як казав літературний герой Пушкіна Борис Годунов:

Суворістю невсипною лиш можем

Ми стримать люд…

Ні, милості не відчува народ:

Твори добро – не скаже він спасибі,

Грабуй, карай – тобі не буде гірше.

Найстрашніше російському лідерові продемонструвати свою поступливість і втратити своє обличчя. Це модель злочинної групи, де ватажок не може визнавати своїх помилок, таке визнання дорівнюється втраті права на лідерство.

Після вердикту Гамбурзького трибуналу з морського права, де вимагають повернення на батьківщину захоплених Росією українських моряків і кораблів, що сталося поблизу керченської протоки восени 2018 року, світова спільнота постала перед викликом: що робити, якщо Росія відмовиться виконувати рішення міжнародної правової інституції? А РФ уже відмовилася. Тільки сила, економічний тиск, загроза великих неприємностей можуть вплинути…

Читайте також: Заручники та "список Путіна": про що насправді домовилися Україна й Росія

Приміром, дуже суттєвим методом примусу до виконання рішень міжнародного суду з морського права може бути обмеження доступу російським цивільним судам і військовим кораблям до портів Європи й Америки.

Це ті реальні кроки, що справляють враження на російську сторону.

Західним державам, маючи справу із Кремлем, треба розуміти, що в Росії в європейський політичний словник (право, свобода, демократія, суверенітет тощо) вкладають зовсім інший сенс, аніж на Заході. Чудовими західними поняттями кремлівські політики користуються в інтересах маніпуляцій.

У міжнародному праві Москва звертає увагу лише на ті пункти, які сприяють її інтересам, геть відкидаючи все, що в її інтереси не вписується.

Деякі російські мислителі, зокрема представник течії євразійців, визнавали, що за зовнішньої подібності європейська та російська правова й політична свідомість принципово різняться. Так, один із лідерів євразійства Петро Савицький 1926 року писав: "Незважаючи на всі старання імператорських університетів, римське право в нас у Росії не прищепилося. Його принципи були надто чужі духу російської правосвідомості. Це далося взнаки також у сфері основної проблеми – проблеми власності. Як іноземні, так і російські юристи часто й настійливо вказують на відсутність у російському народу західної ідеї власності".

А французький військовий атташе в Москві підполковник Л. Сімон писав 14 червня 1937 року: "….Не треба забувати, що в Росії людське життя ніколи не мало великої цінності. Самі слова не мають того значення, котре надається в Західній Європі. Такі справи зі словами "свобода" та "демократія", котрі тут вимовляють радше через хитрість і котрі не відповідають ідеї, що вкладаємо в них ми". Отже, так чи інакше змусити Росію хоч якось дотримуватися світового порядку можна лише невблаганною силою та послідовністю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram