Ілюстрація – ТСН

Епідемія Еболи стає одним з інструментів у запеклій боротьбі за небачені мінеральні багатства багатостраждальної ДР Конго.

Вже понад дев’ять місяців східний регіон Демократичної Республіки Конго – провінції Ківу та Ітурі – охоплені спалахом геморагічної гарячки Ебола. Вона розповсюдилась на 19 медичних зон, епіцентром епідемії виступають медичні зони Бутембо та Катва. Цей спалах розпочався буквально одразу після завершення попереднього спалаху Еболи в ДРК. Той відбувся в Екваторіальній провінції, розташованій за сотні кілометрів від епіцентру нинішнього спалаху. За травень-серпень 2018 року загинули 33 людини, показник летальності склав 61%. Поточний, вже 10 спалах Еболи в країні, є куди більш потужнішим.

1 серпня минулого року МОЗ ДРК попередило ВООЗ про фіксацію нових випадків хвороби. Упродовж першого тижня серпня виявили 44 випадки Еболи, з яких 17 є лабораторно підтвердженими. Померли 36 хворих, захворіли двоє медичних працівників, один із них помер. Розпочато активну імунізацію та вжиття інших необхідних протиепідемічних заходів. МОЗ ДРК за підтримки ВООЗ підготувало план стратегічних заходів на шість місяців, бюджет яких склав $147 млн. Загалом станом на 16 червня в ДРК були зафіксовані 2087 випадків інфікування вірусом Ебола, а 1459 осіб померли, отже, летальність збільшилася до 67%.

Це пов’язане зокрема із тим, що здійсненню широких протиепідемічних заходів в осередках заважає відсутність там контролю державної влади через військове протистояння з повстанцями. У деяких регіонах поширення хвороби сталися збройні напади на медичних працівників та волонтерів.

Читайте також: Топ-10 загроз здоров'ю людства в 2019 році за версією ВООЗ

3 травня в Катві стався напад на команду "Безпечне і гідне поховання" після завершення обряду поховання померлого від хвороби. З 4 по 6 травня у Бутембо і навколишніх зонах охорони здоров'я багаторазово припинялися заходи з реагування на епідемію через низку серйозних безпекових інцидентів.

8 травня в центр міста проникла група з понад 50 озброєних людей. Сили безпеки відбили атаку після інтенсивноъ перестрілки у безпосередній близькості від приміщення для медичного персоналу. Ці військові інциденти є серйозною перешкодою для стримування епідемії, адже за таких обставин команди не в змозі здійснювати надійне спостереження і забезпечити необхідне лікування та вакцинацію. Збройні атаки викликають побоювання, закріплюють недовіру, а також ускладнюють безліч проблем, з якими вже зіткнулися працівники охорони здоров'я. Без зобов'язань усіх бойових груп припинити ці напади, малоймовірно, що епідемія може бути успішно подолана в провінціях Північного Ківу та Ітурі.

Регіон охоплений військово-політичною нестабільністю ще з 2004 року і пройшов три фази: 2004-2009, 2012-2013 та з 2015 року, триваючи загалом вже понад 15 років. Конфлікти в Північному Ківу та Ітурі є комплексними, бо пройшли еволюціонували щодо кола учасників, які в них залучені. За наявними даними, на поточному етапі участь у бойових діях різного ступеню інтенсивності беруть від 70 до 150 збройних формувань, що ворогують між собою.

На початку це була боротьба збройних сил ДРК та повстанської групи хуту "Демократичні сили визволення Руанди" проти групи тутсі "Національний конгрес захисту людей". Сумну славу здобула повстанська організація М23, яку очолював Лоран Нкунда. Також діють розрізнені групи повстанців маі-маі. З 2017 року до конфлікту додався ісламістський компонент: в Північному Ківу почала діяти міліція "Об’єднані Демократичні Сили". Саме з ними переважно веде боротьбу Місія ООН зі стабілізації в ДРК (МООНСДРК) чисельністю 21 000 осіб. За 15 років конфліктів загинули до 12000 осіб, а понад 1,4 млн людей стали біженцями або переселенцями.

Наявність настільки значної кількості переміщеного населення, а також фрагментація простору регіону на анклави, контрольовані ворожими між собою бойовиками, робить боротьбу з Еболою дуже низькоефективною.

Поточний спалах гарячки Ебола в ДРК є другим за потужністю в історії. З грудня 2013 до січня 2016 року вірус вирував в країнах Західної Африки, таких як Ліберія, Сьєрра-Леоне, Гвінея (Конакрі), Нігерія, Малі, Сенегал. Розпочалося все з гвінейського містечка Гукеду. Окремі випадки поширення вірусу фіксувалися в США, Іспанії, Великобританії та Італії. Смертельна епідемія забрала 11323 людських життя, отже, її летальність склала 71%.

У червні цього року епідемія поширилася на Уганду, яка оголосила у зв'язку з цим надзвичайний стан. Захворіла 5-річна дитина, яка з сім'єю їздила до Конго на похорони дідуся, що помер від гарячки Ебола. В Уганді вже зафіксовані три летальні випадки. Також була поширена інформація, що в Кенії в окрузі Керічо захворів 36-річний пацієнт, проте згодом ця інформація не набула підтвердження.

Безпосереднім економічним наслідком епідемії стало призупинення прикордонної торгівлі між ДРК та Угандою в обох напрямках. Бізнесменам з Уганди не радять навіть потискати руки їхнім колегам з ДРК, оскільки вірус передається у разі контакту з будь-якими рідинами. В усіх офіційних пунктах перетину кордону з угандійського боку представники Червоного хреста ведуть моніторинг, але небезпека іде від тих, хто перетинає кордон нелегально. Отже, поширення Еболи є чинником, що гальмує економічну кооперацію між африканськими країнами, бо люди просто бояться смерті від страшної хвороби.

Як відомо, гарячка Ебола – це гостра високоінфекційна хвороба, що характеризується важким перебігом та високою летальністю. Пацієнти, уражені вірусом, страждають від зневоднення організму, ураження кровоносних судин з розвитком геморагічного синдрому – коли відбувається крововилив з кровоносних судин у порожнини тіла або навколишні тканини. Вірус Ебола передається у разі прямого контакту з кров'ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини, тобто реалізується контактний механізм передачі інфекції, який має різні шляхи реалізації.

Природний резервуар вірусу Ебола, як вважається, розташований у вологих лісах африканського континенту і районах Західної частини Тихого океану. Джерелами інфекції є фруктоїдні кажани та дрібні наземні гризуни. Перша згадка про ураження вірусом зафіксована у сільській місцевості на Півдні Судану, де влітку 1976 року в суданському селі Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер робітник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни.

Про перший спалах Еболи фахівці ВООЗ дізналися тоді, коли він вже закінчився. Вважається, що спалахи Еболи починалися з мисливців, які самі часто заражаються під час білування кажанів, мавп, інших заражених тварин, а потім передають інфекцію іншим людям. Поховальні обряди, під час яких присутні люди мають прямий контакт з тілом померлого, відіграють значну роль у подальшому поширенні вірусу Ебола серед людей.

Гарячка Ебола належить до числа хвороб, здатних серйозно впливати на здоров’я населення та має потенціал до швидкого поширення в міжнародних масштабах. Згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року, спалахи Еболи класифікуються як надзвичайні ситуації сфери охорони здоров’я. Понад це, збудника хвороби внесено до агентів біологічної зброї, що здатна уражувати живу силу в значних масштабах, так само небезпечних, як сибірська виразка, чума чи холера.

Ілюстрація – ТСН

Враховуючи, що лихоманка Ебола фактично є справжньою зброєю масового знищення, є припущення, що вірус може бути штучно занесеним до регіону. Мета – вирішення економічних завдань потужних міжнародних гравців, зацікавлених в експлуатації мінеральних ресурсів ДРК, що є приголомшливими. Саме гірнича промисловість досі приносить до 70% експортних надходжень республіки. І це не враховуючи багатомільярдних тіньових оборудок місцевих польових командирів, що ведуть нескінченну боротьбу за контроль над шахтами, кар’єрами та просто копанками, кількість яких сягає кількох сотень тисяч.

На них часто в рабських умовах працюють неповнолітні (називається цифра у 40 000 дітей), що приносять фантастичні прибутки лідерам збройних формувань. Сукупна вартість мінеральних багатств ДРК оцінюється в $24 трлн. ДРК посідає перше місце у світі з виробництва промислових алмазів і кобальту та належить до числа провідних світових виробників міді. Також тут є запаси цинку, каситериту, срібла, марганцю, германію. Але найголовніше, це поклади колтану – промислова назва колумбіту-танталіту, матово чорний металевий мінерал, з якого видобуваються елементи ніобій (раніше "колумбіт") та тантал. 

Читайте також: ДР Конго на розпутті: що несуть "демократичні" вибори змученій країні

У доповідях Ради Безпеки ООН було вказано, що значна частина колтану видобувається нелегально та контрабандою перевозиться через східні кордони країни бойовиками до сусідніх Уганди, Бурунді та Руанди. Тантал з колтану використовують у виробництві електронних конденсаторів, які використовуються у смартфонах, комп’ютерах та інших видах електроніки.

Окрім того, за даними Геологічної служби США, в надрах ДРК знаходиться понад 1 млн тон літію та сконцентровано 60% запасів кобальту, що є необхідним ресурсом для виробництва літій-іонних акумуляторів.

За 2016-2018 рр вартість кобальту зросла вчетверо, бо зростають обсяги його споживання: в 2011 році вони склали 75 000 тон, а в 2018-му – вже 122 000 тон. Головними споживачами кобальту виступають компанії-виробники смартфонів та електрокарів. Проте, якщо для виробництва смартфону необхідно до 10 грамів мінералу, то для акумулятору авто його потрібно вже у 1000 разів більше.

Отже, гірничі компанії з США, Канади, Франції, Великої Британії, Австралії, Китаю, Росії та багатьох інших країн ведуть боротьбу за конголезькі мінерали, аби забезпечити ними кінцевих споживачів – таких як корпорації Apple, Panasonic, Sony, Huawei, Tesla Motors, Renault–Nissan–Mitsubishi Alliance. Місцеві повстанці часто виступають їхніми proxy-союзниками, що допомагають отримувати необмежений та майже безкоштовний доступ до ресурсів ДРК. В цьому контексті по-іншому виглядає ситуація з поширенням гарячки Ебола: вона дійсно може бути інструментом ведення гібридної війни проти конкурентів, бо обмежується їхній доступ до зон, де фіксуються спалахи вірусу, а отже, паралізується економічна діяльність.

Африканські дослідники зазначають, що поширення інформації про епідемію Еболи часто супроводжується значними інформаційними маніпуляціями. Африканські країни, де фіксуються спалахи вірусу, стають закритими для туристів, бізнесменів та інвесторів, хоча ареалом поширення вірусу можуть бути охоплені лише окремі район цих країн.

Негативний образ відлякує іноземців від цих країн Африки та надовго псує їхню репутацію. В підсумку в цьому і полягає стратегічний галас великих гравців з сектору видобутку мінеральної сировини, які під інформаційним прикриттям різних "страшних речей про Африку", зокрема звісток про епідемію Еболи, нарощують свою роботу з освоєння її надр. Це брудна діяльність, але дефіцитні африканські багатства того варті.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram