Останнім часом загострилась дискусія щодо економічного стану України. Це викликало гарячі дискусії серед політиків та експертів.

Зокрема – заяви Ігоря Коломойського щодо доцільності оголошення технічного дефолту. То спробуємо розібратись, що ж воно таке і звідки "ноги ростуть".

Бюджет - доходи і витрати

Снайдер: Почему Украине нужен Зеленский и право на русский языкБизнес-неделя: Зе-экономика, валюта, Роттердам+ и штраф JoinUPAirbus, Boeing, Антонов. Самое интересное с авиашоу в Ле-Бурже

Кожна порядна домогосподарка знає – щоб завжди був порядок з домашніми фінансами, має бути чітка система планування доходів і витрат, а кожна копійка має підлягати ретельному обліку. І коли одного місяця виявились перевитрати, наступного потрібно обмежити, приміром, шопінг. Доходи та видатки мають бути збалансованими.

Те саме стосується і державних фінансів. Вся проблема в тому, що тут вже може бути кілька “господинь” зі своїми особливими політичними захцянками (читай - президент, кабмін, парламент) одночасно. А бюджет – один на всіх. Збалансувати інтереси державних мужів, при цьому не обділивши народ, – це і є велике мистецтво управління державою.

На превеликий жаль, з таким мистецтвом в Україні якось не склалося. Видатки практично завжди перевищували доходи. За всю історію незалежності держави, фактично було лише два випадки, коли державний бюджет зводився збалансованим – 2000 і 2001 роки. Саме тоді Україна починала міцно зводитись на ноги. Та комусь це сильно мозолило очі. Є такі думки, комусь з найближчих сусідів, бо саме в той час починаються історії, що дискредитують керівництво та саму Україну: “касетний скандал” щодо Леоніда Кучми, "кольчужна" історія та інші, котрі згодом переросли в масштабні політичні турбулентності. Власне після цих подій український бюджет завжди був дефіцитним. Ба більше, дефіцит лише розростався і поглиблювався. Саме від того, в якому стані головний фінансовий документ країни, залежить надходження інвестицій, створення нових робочих місць, де допомога молодим сім'ям, забезпечення шкіл та медустанов.

Читайте також: Почему политика приватизации Кабмина никак не дает нужных доходов в бюджет

На старт, увага... стій

За 28 років свого постколоніального існування ми замість стрімкого інноваційного розвитку опинились у затяжній суспільно-політичній кризі. Ті кілька коротких періодів відносної стабільності, від яких можна було перейти до зростання, у результаті перетворились на політичну гризню і чвари. Навіть зараз відчувається відсутність у суспільстві політкоректності та спроможностей (чи бажання) йти на політичні компроміси заради покращення поточного економічного стану та добробуту наступних поколінь.Стартові умови на початку 90-х були одними з найкращих не лише на теренах колишньої імперії, але і серед держав соцтабору. Пригадаймо, в якому становищі були Румунія, Болгарія. За рівнем доходу ВВП на душу населення за рейтингом Всесвітнього банку ми стояли значно вище навіть від поляків. А який був науковий потенціал! Просто колосальні можливості для інноваційного розвитку. У підсумку, де зараз Польща, а де – ми? Сьогодні сукупний ВВП Польщі - $520 млрд, а України лише - $120 млрд. Небо і земля!

 У чому причини?

Відсутність елітарних, аристократичних традицій, рівно як відсутність вітчизняного фінансового капіталу за стрімкої зміни суспільно-економічних відносин призвели до того, що на початку 90-х  вчорашні "роботяги" стали власниками досить значних статків. Але, залишаючись у душі "роботягами" з потягом до наживи за будь-яких умов, розграбовували державу наліво і направо. Так утворився олігархат. Саме це дало поштовх до небачених масштабів корупції. У тому числі – політичної. Внаслідок таких процесів, в державі сформувався двошаровий рівень управління – “сірі кардинали” олігархи та їхні маріонетки – публічні політики. Завдання останніх – формувати законодавчу базу для легалізації і примноження капіталу перших.

Коли первинною функцією власного збагачення є зведення свого особистого бюджету з величезним профіцитом і мова йде мільярди, тобі ніколи думати про пенсіонерів, житло для молоді, інноваційний розвиток, а тим паче – про моральні принципи чи національні інтереси.

Так, у країні сформувалось інституційне середовище, засоби масової інформації почуваються вільно, здійснюють діяльність політичні партії різного напрямку, проводяться демократичні вибори. Але кількість так і не переросла в якість.

Коломойський та Греція

Ігор Коломойський, заявляючи про доцільність допущення технічного дефолту по державному боргу України, порівнюючи ситуацію з Грецією, по суті має право так висловлюватись, якщо взяти до уваги те, про що говорилось вище. Але, якщо виходити з патріотичної ідентифікації та орієнтації на майбутнє держави, очевидно, що ні. Навіть якщо не брати до уваги заяви про відмову від співпраці з Міжнародним валютним фондом, в умовах заявленого та визнаного дефолту велика кількість людей опиниться за межею бідності, долар буде по п'ятдесят гривень і можна буде скупити фактично пів України за безцінь. Так, Греція  у 2015 році допустила дефолт перед МВФ.

Але Греція, по перше,- країна-член Європейського Союзу, а по друге, у сфері обігу – євро. Вихід греків з ЄС та перехід на національну валюту драхму, призвели б до розвалу цієї спільноти. Саме для врегулювання такої боргової історії за сприяння європейських інституцій було емітовано цінних паперів на десятки мільярдів євро. Для нас причини грецької кризи  є також цікавими. А це – шалена політична корупція і політичний популізм, загравання з електоратом на рівні соціальних гарантій.

 Державні фінанси співають романси

Дійсно, ситуація з державними фінансами є надзвичайно непростою і потребує системного вирішення. Непростою вона є з тієї причини, що вже протягом майже двадцяти років державний бюджет зводиться з суттєвим дефіцитом, який з кожним роком лише зростає. За оцінками, дефіцит бюджету за 2019 рік становитиме 90 млрд грн. Щоб компенсувати необхідні ресурси, уряд має постійно вишукувати джерела запозичень, щоб віддавати борги, утворені в минулі періоди, особливо після Революції Гідності, коли, внаслідок окупації Криму та чистини східних областей, Україна опинилась перед загрозою технічного дефолту. На 2019-2020 приходиться пік виплат.

Читайте також: Зеленский развеял иллюзию о налоге на выведенный капитал: почему это хорошо

За 2019 рік нам потрібно віддати кредиторам орієнтовно $16 млрд. І це проблема, адже нам ніхто не хоче давати в борг. Допомогти може МВФ, але, при оголошенні дефолту, про таку співпрацю можемо забути. А це фактично рівноцінно втраті незалежності з усіма паралельними наслідками.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram