33 роки тому сталася Чорнобильська катастрофа. Відтоді територія у 30 км навколо ЧАЕС є зоною відчуження. Понад 116 тис. мешканців цієї території евакуювали після аварії. Досі потрапити сюди можна лише за спеціальними пропусками.

Зона відчуження, утворена після аварії на ЧАЕС, стала туристичною візитівкою України. Туристів приваблюють техногенні об’єкти, дика природа, покинуті міста і… відчуття адреналіну. Туристичні фірми запевняють: рівень радіації з часу аварії стрімко знизився. У межах офіційних маршрутів туристам взагалі нічого не загрожує.

Восени 2018 року на в’їзді до зони з’явився інформаційний центр. У самій зоні є готель і хостел для туристів. У 2017 році на території зони відчуження почав діяти Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Отже, є на що подивитися.

Автор Opinion планував відвідати зону відчуження як журналіст у спеціальному прес-турі, але, зрештою, вирішив скористатися послугами одного з популярних столичних туроператорів, щоб пересвідчитися, що показують туристам та які об’єкти в них викликають найбільший інтерес?

Паспортний контроль & правила безпеки. "Ми не любимо слово "екскурсія", тому що водимо людей не розважатися, а знайомитися. Нам вкрай важливий інтерес будь-кого до реальних подій в історії Чорнобилю", – написано в рекламному буклеті одного з туроператорів, який офіційно возить людей у зону відчуження. Інший туроператор українською, російською та англійською мовами у своїх рекламних флаєрах закликає обов’язково на власні очі побачити наслідки "масштабу подій, які змінили історію людської цивілізації".

Читайте також: 5 книжок від сценариста серіалу "Чорнобиль" про катастрофу на ЧАЕС

Лише за п’ять місяців 2019 року потік відвідувачів до Чорнобильської зони зріс майже на 40 %. За 2018 рік зону відчуження відвідали 71 862 тис. осіб. Цього року очікується до 150 тис. відвідувачів, більшість із яких – іноземці. Їдуть, передовсім, із країн ЄС, зокрема Німеччини, Франції, Польщі. Також багато туристів з Японії та Китаю, США та Канади. Іншими словами, як кажуть гіди, туристи тут з усього світу.

У ЗМІ багато пишуть, що туристичний попит на екскурсії в зону відчуження зріс через прем’єру нашумілого серіалу "Чорнобиль" від каналу HBО. Хоча самі ж гіди зізнаються, що туристів і без цієї картини кожного місяця збільшується. А справжні "результати" від серіалу будуть помітні ближче до осені, коли пройдуть друга і третя хвилі переглядів.

…Автобус для туристів із значком під лобовим склом "радіоактивність" чекає о 7:15 ранку неподалік від центрального залізничного вокзалу Києва. Це зручно як для мешканців інших міст, так і для киян, більшість з яких користуються метро.

Після привітання гіди ретельно перевіряють список групи, дивляться на квитки, наявність паспортів та чи дотрималися учасники вимог дрес-коду. "Зрозумійте правильно, без документів вас не пустять у зону; з неточними даними в документах вас не пустять у зону, без спеціального вбрання (закриті штани, кофта чи сорочка з довгими рукавами і закрите зручне взуття) вас не пустять у зону, – лякає представник турфірми. – Взагалі, вам треба дуже постаратися, щоб пройти КПП". Після цих слів гід посміхнувся. Стало незрозуміло – він пожартував чи справді такі суворі вимоги. Напередодні всім, хто оплатив тур, прийшов лист-нагадування. Червоним у ньому були виокремлені перераховані вище вимоги. Однак двоє людей таки прийшли у футболках, шортах і "в’єтнамках". Класичні туристи, які, схоже, зону відчуження переплутали із пляжем Середземного моря. 

Реєстрація і перевірка закінчилися, автобус зачинив двері, ми рушили… а ці двоє залишилися на вулиці. Їх з нами не взяли. Ще троє з нашої групи вказали неправильні паспортні дані. Гід помітно нервує і намагається комусь зателефонувати, щоб передати "уточнені списки".

Від півтори до двох годин часу (орієнтовно 120 км) займає дорога з Києва до КПП "Дитятки" – головного контрольно-пропускного пункту до Чорнобильської зони відчуження. Він розташований поблизу села Дитятки Іванківського району. В автобусі гід коротко розповідає про те, що нас чекає в зоні, ще раз нагадує правила безпеки (основні з яких – робити все, що він скаже, і не губитися) та намагається жартувати на тему екскурсій до Чорнобилю, наприклад, про те, що "10 % загублених від групи – це не втрати, а статистична похибка". Жарт сподобався не всім.

Не встигаємо виїхати з Києва, як наш автобус обганяють ще два – з розмальованими брендованими знаками фірми-конкурента. Більшість людей в автобусі сплять. Тим, хто не заснув, увімкнули радянський документальний фільм про Прип’ять.

На кордоні із зоною. За 10 хвилин до приїзду на КПП гід у гучномовець розбудив групу. Попросив всіх дістати паспорт і пояснив, як саме має відбутися проходження контролю. А також окремо наголосив, що останній цивілізований туалет буде саме на КПП, тому порадив ним скористатися.

 

Перехід пропускного пункту, попри чергу перед нами в три автобуси, тривав не більше 20 хвилин. Зайшов поліцейський і спеціальним пристроєм відсканував наші квитки, перевірив документи та попросив заповнити бланк-згоду на умови поводження в зоні відчуження. Ще 15 хвилин група стояла в черзі на отримання індивідуального дозиметра. "З березня цього року, – пояснює гід, – адміністрація запровадила обов’язкову наявність таких пристроїв. Він фіксуватиме, скільки радіації увібрав у себе конкретний турист. У теорії – для перевірки кожного. Якщо ми вас не тими стежками будемо водити і ви отримаєте більше, ніж потрібно, нас позбавлять ліцензії". 

Відгукую гіда вбік і цікавлюсь, у кого і як після проходження маршруту можна уточнити показники саме мого дозиметра? Отримую чесну відповідь – це малоймовірно. Пояснюють: потрібно буде написати офіційні листи, довго чекати. Словом, це взагалі для внутрішньої аналітики. Між собою гіди жартують, що індивідуальні дозиметри – як ще один спосіб адміністрації зони збити з туристів трохи грошенят. Мовляв, попередні роки таких дозиметрів не було, і все проходило швидше і злагодженіше. Втім, спілкуючись із туристами, переважна більшість з яких – іноземці, розумієш: навіть якщо ці дозиметри взагалі не працюють, свою роль вони вже виконали. Зі старту проходження маршруту заспокоїли всіх – для іноземців дуже важливо, що "адміністрація стежить, щоб ти не отримав більше, ніж потрібно, радіації".

 

У середньому упродовж дня в зону заїжджають близько тисячі туристів. Нам пощастило, говорить гід, – після вчорашнього дощу сьогодні буде не більше 650 людей. І це одне з перших розчарувань від екскурсії. Якщо хтось думав, що в зоні відчуження лише ти – сам на сам із природою, яка відновлюється від трагедії, то це не так. Прогулюючись популярними об’єктами, обов’язково зустрінеш десятки іноземців із селфі-палицями та фотоапаратами. До речі, в’їзд у зону відчуження дозволений лише після 18 років.

Чорнобиль і Прип’ять. Загалом існує кілька популярних маршрутів у зоні відчуження. У 30-кілометровій зоні, у 10-кілометровій і найцікавіші – у 5-кілометровій від епіцентру ураження; читай – чотири реактори ЧАЕС.

Найбільш відвідуваний одноденний маршрут пролягає через місто Чорнобиль, місто Прип’ять, Чорнобильську АЕС та засекречений об’єкт "Дуга-1" ("Чорнобиль-2"). Саме ним і рухається наша група.

 

Основною частиною програми є поїздка до Прип’яті, яка з кожним роком занепадає. Виною всьому – не тільки зовнішнє середовище і час, а й мародери, які вивозять металобрухт. Офіційно в покинутому місті не можна відвідувати залишені будівлі. Але туристи із-за кордону їхали сюди не лише для того, щоб подивитися на споруди ззовні. Більшість умудряються вскочити в квартиру, де понад 30 років ніхто не живе, школу чи дитсадок, в яких і досі залишилися парти та стільці. Забігти, так би мовити, не інформуючи гідів.

 

Із найпопулярніших локацій Прип’яті: "Чортове колесо", на якому так ніхто і не катався – урочисте відкриття планувалося 1 травня 1986 року; дитячий садок і школа, міський басейн, стадіон, кінотеатр "Прометей", пристань із затопленим причалом, будівля міліції із СІЗО; будівля міськвиконкому – перший штаб ліквідації наслідків аварії; готель "Полісся", де був спостережний пункт коректування вертолітних операцій над руїною 4-го реактора; лікарня, яка прийняла перших постраждалих від аварії та її ліквідації. Більшість об’єктів – впізнавані для тих, хто цікавився темою Чорнобилю. Їх показували у новинах та документальних стрічках, вони так чи інакше були відображені в серіалі НВО. Проходячи повз, ти ніби відчуваєш, що вже тут був. Двох-трьох годин цілком вистачить для пішохідної екскурсії центром покинутого міста.

 

У місті Чорнобиліь, яке розташоване далі від АЕС, ніж Прип’ять, більшість туристів відверто нудьгували. Тут – майже цілковита цивілізація: готель, хостел, магазин… Частина співробітників АЕС проживають у Чорнобилі. Побачивши перелякані очі туристів, трохи ніяковіють, мовляв, що тут боятися. Справді, дозиметр, який ми взяли в оренду, місцями показує рівень радіації нижчий, ніж у Києві. Допустимою для людини нормою радіаційного фону вважається 30 мкр/год, говорять гіди. І наводять цифри: біля червоного корпусу КНУ ім. Тараса Шевченка радіаційний фон становить 16 мкр/год, біля стін столичної мерії на Хрещатику – 24 мкр/год. У центрі Чорнобиля, біля алеї, що присвячена відселеним містам і селам, орендований нами дозиметр "Стора" показував 14 мкр/год.

 

У місті туристам дали прогулятися 40 хвилин. Це була пішохідна прогулянка; огляд міста і виставки техніки і роботів, які брали участь у ліквідації аварії.

Далі – кульмінаційний об’єкт – ЧАЕС. Поблизу станції туристам показали пам’ятний меморіал першим ліквідаторам, Саркофаг – оглядовий майданчик, на автобусі обвезли навколо території АЕС. В окремому маршруті й за окрему плату, кажуть гіди, можна зайти і на станцію. Наша екскурсійна програма цього не передбачала.

Розрекламованого у ЗМІ та буклетах турфірм годування велетенських сомів поблизу ЧАЕС не було. "Ці соми були фішкою зони, ми завжди радили туристам брати із собою хліб і годувати їх. Таких великих сомів ви точно не бачили, – говорить гід. – Але останнім часом рівень води впав, цієї зими там все перемерзло, і вони вимерли. Не всі, звісно, але побачити сомів зараз малоймовірно".

 

Втомлених, але щасливих туристів із нашої групи після відвідування території довкола АЕС повели на обід. За 150 грн просто в їдальні № 19 ЧАЕС вам запропонують на перше борщ або овочевий суп, а на друге – рис чи горохове пюре з курячою відбивною. Разом із салатом та склянкою компоту – доволі збалансований і калорійний обід. Власне, похід в їдальню для більшості іноземних туристів – це ніби окрема повноцінна локація. По-перше, класна нагода побачити чорнобильський об’єкт як архітектурну форму зсередини. А по-друге, скуштувати страви, які, ймовірно, їли співробітники станції. Антуражу додають столові прибори, яким, схоже, таки не менше 30 років.

Читайте також: Ми і Чорнобиль – протистояння реалізмів: західний прагматичний vs українських поетичний

Завершальною зупинкою маршруту став секретний об’єкт "Чорнобиль-2" – гігантські антени радара "Дуга-1", які були розроблені для стеження за запуском балістичних ракет потенційних противників СРСР.

 

Більшість дороги додому втомлені виснажливим маршрутом і спекою туристи спали в комфортабельному автобусі з кондиціонером. Хто не заснув, проглядає фото і відео, які встиг зняти; намагається "впіймати" інтернет, щоб оперативно запостити фото. Останній "живий" інтерес до побаченого, схоже, у групи прокинувся, коли перетинали 30-кілометровий КПП і виїжджали із зони відчуження. На самій лінії розмежування один із туроператорів поставив намет зі специфічними сувенірами – магніти на холодильник, чашки та футболки… і навіть презервативи, що світяться уночі. Більшість сувенірів мають позначки "радіація" та фото ЧАЕС. Втім, були і такі туристи, хто нічого не купував. "Це ніби з війни привозити гільзи на пам’ять", – бурмотів один із чоловіків.

Близько 20:00 вечора автобус прибуває до Києва. Перед прощанням гід порадив випрати одяг, в якому були відвідувачі, але запевнив, що навіть це не обов’язково. Кожного туриста на виїзді з 10- та 30-кілометрових зон перевіряли на рівень радіаційного забруднення. Якщо автоматичний турнікет не виявить радіації – автоматично пропустить у "великий світ". Все добре, їдьте додому. Якщо виявить, вас окремо перевірять спеціально навчені для цього люди. Можливо, на туристові осів активний пил, або хтось вирішив на згадку (що з очевидних причин категорично заборонено) винести із зони якийсь камінець. У нашій групі всіх пропустили. За 1500 грн (для іноземців – 150 доларів США) Чорнобильська зона упродовж одноденного туру злегка привідкрила завісу своїх таємниць. Хто хоче більше і серйозніше – приїжджайте ще раз. І беріть більше грошей, адже в офіційних туроператорів є програми на два, три, п’ять і навіть сім днів. Як запевняє згаданий на початку буклет популярного туристичного оператора: "Побачивши Чорнобиль хоча б один раз, зовсім інакше дивишся на так зване “звичайне життя”. Зокрема і на своє власне. І в цьому – можливо, головний сенс цієї багатої враженнями поїздки".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram