Залишається рівно півроку до закінчення контракту на транзит російського газу територією України, пише у своєму блозі на НВ колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Наприкінці червня це питання й безпосередньо пов’язані з ними перипетії навколо будівництва газопроводу "Північний потік-2" знову привернули серйозну увагу.

26 червня комітет із закордонних справ Палати представників Конгресу США одноголосно схвалив санкції проти "Північного потоку-2" й "Турецького потоку". Тепер документ передали в Палату представників.

Нагадаю, у травні Конгрес ухвалив "Акт про захист енергетичної безпеки Європи", який дозволяє ввести санкції проти фізичних осіб і компаній, що надають трубоукладальні судна для будівництва російських експортних газопроводів на глибині моря понад 100 футів. Фактично законопроект спрямований проти проектів "Північний потік-2" і "Турецький потік".

Звичайно, для того, щоб стати законом, проект мають схвалити Палатп представників, Сенат і президент США. Однак головне, що процес введення цих санкцій запущений процедурно. А американські законодавці вміють доводити справу до логічного завершення.

Якщо хтось вважає, що президент Дональд Трамп може стати перешкодою в цьому питанні, поспішаю заспокоїти – глава США неухильно реалізовує намір організувати поставки американського скрапленого газу в Європу. Про це свідчать, зокрема, й рішення Польщі та Німеччини будувати в себе термінали для прийому та розрідження американського газу, прийняті відразу після зустрічей керівників цих країн із Трампом.

28 червня компанія-операторка Nord Stream 2 AG відкликала свою заявку на прокладку газопроводу "Північний потік-2" через територіальні води Данії. Голова Nord Stream 2 AG М. Варніґ сказав, що компанія вважає себе зобов’язаною зробити такий крок, оскільки за два роки після подачі заявки уряд Данії не прийняв рішення. Здається, можна стверджувати: до кінця поточного року, як було заплановано, "Північний потік-2" побудовано не буде.

Читайте також: Росія провалила план позбавлення України газового транзиту – експерт

До речі, лише прокладки труби було б недостатньо для його повноцінного введення в експлуатацію – необхідні пусконалагоджувальні роботи, тестові прокачування тощо. Загалом уже навесні було зрозуміло, що бажання керівників Росії та "Газпрому" припинити транзит природного газу через Україну від 2020 року нездійсненне.

Також 28 червня відбулося зібрання акціонерів "Газпрому". На ньому заявили, що "Газпром" планує до кінця цього року закачати в підземні газові сховища в Європі 11,4 млрд куб. м газу. Це в два з лишком рази більше, ніж було закачано до кінця 2018 року.

Чому? Відповідь очевидна – "Газпром" готується до того, що контракт на транзит газу через територію України до 31 грудня 2019 року укладено не буде, тому створюються передумови для чергової "газової війни". Ключовим елементом буде припинення транзиту газу через Україну з метою шантажу Європи та нашої країни зокрема – сподіваючись, що європейці змусять керівництво України підписати новий транзитний договір на вигідних Росії умовах.

Україна пропонує десятирічний договір зі встановленням щорічного обсягу транзиту в 60 млрд куб. м. Очевидно, що Росію це категорично не влаштовує – в її інтересах короткостроковий договір (навряд чи більше, ніж на два роки), який завершить свою дію після повного введення в експлуатацію "Північного потоку-2" (проект "Турецький потік" я свідомо "виношу за дужки", оскільки він повністю став заручником діаметрально протилежних інтересів Туреччини та Росії в Сирії).

Серед слабких сторін української позиції я б виокремив організаційну непослідовність, яка може викликати негативну реакцію європейських партнерів. З одного боку, було рішення Кабміну від 22 травня, згідно з яким газотранспортна система буде виділена з "Нафтогазу України" за моделлю ownership unbundling, хоча сам "Нафтогаз" хотів зберегти газотранспортну систему (ГТС) під своїм контролем, але на балансі окремої структури. А 11 червня Кабмін зробив крок у зворотному напрямку, передавши підприємство "Магістральні трубопроводи України" (воно є оператором ГТС) в управління "Нафтогазу" до початку 2020 року.

Треба сказати, що такий захід критикували Єврокомісія та секретаріат європейського Енергоспівтовариства як такий, що порушує принцип поділу видів діяльності. У відповідь на це керівництво "Нафтогазу" неодноразово заявляло, що не може передати ГТС до закінчення контракту з "Газпромом", оскільки тоді компанія втратить можливість його виконувати.

Вочевидь саме внаслідок рішення Кабміну від 11 червня і з’явилася пропозиція "Газпрому" від "Нафтогазу" про укладення договору на своп газу замість транзитного контракту. Суть свопу в даному випадку полягає в тому, що "Нафтогаз" купує призначені для поставки в Європу обсяги газу на східному кордоні України та продає назад на західному кордоні дорожче. Маржа угод є аналогом плати за транзит.

Очільник "Газпрому" О. Міллер заявив, що не розглядає пропозицію про своп усерйоз. Причини він не пояснив, але ймовірно керівництво "Газпрому" розуміє, що своп – це зовсім інші методики та розрахунки, й тому наполягає на давно відпрацьованій і зрозумілій йому методиці транзиту.

До речі, і позиція для інформаційного висвітлення питання не видається доброю для України – запропонована схема свопу говорить про намір "Нафтогазу України" залишитися в транзитному бізнесі, в той час як європейське законодавство недвозначно вказує на необхідність виділити з компанії газотранспортну систему.

Читайте також: Вітренко окреслив запасний план "Нафтогазу" щодо транзиту

Але повернімося до можливої газової війни. Заплановані "Газпромом" 11,4 млрд куб. м газу для закачування в європейські підземні сховища газу (ПСГ) – це не такий вже великий обсяг, аби бути впевненим у перемозі.

Припустимо, що транзитний договір не буде укладений до 31 грудня 2019 року й разом із новорічними святами почнеться газова війна. У такому разі "Газпромові" доведеться з цих ПСГ продавати газ європейським споживачам в обсязі 5,5–6 млрд куб. м на місяць. Врахуємо, що газ у ПСГ є ще й технологічним, фізично забезпечує можливість згладжувати піки споживання, які взимку можуть виникати через різкі похолодання, тому відбирати весь газ з ПСГ Газпром не буде.

Отже, в найкращому разі "Газпром" зможе виконувати свої зобов’язання перед європейськими споживачами завдяки раніше закачаному в ПСГ газові до кінця лютого. Тобто, якщо Україна підніме кинуту рукавичку й відповість на виклик, то навряд чи "Газпром" зможе далі, ніж до початку лютого, дозволити собі не напружуватися щодо нового транзитного договору.

І якщо нам стане витримки й дипломатичної вправності протриматися до того часу, то на переговорах про укладення транзитного договору козирі будуть на руках в української сторони. Звичайно, європейці тиснутимуть, але на обидві сторони – як на Україну, так і на Росію. Одначе нам потрібно вміти витримувати й тиск європейських партнерів.

Радше за все тут утрутиться Трамп, який із прикладами на руках розповість, чому США виступають проти "Північного потоку-2". Він матиме привід привести ось цю свою ж цитату: "Саме я підняв проблему з трубопроводом "Північний потік-2". Ви знаєте, цей газ іде в Німеччину. Ми захищаємо Німеччину від Росії. А Росія отримує мільярди доларів із Німеччини. Це дійсно робить Німеччину заручницею Росії, якщо коли-небудь трапиться щось погане…". Здається, підтримка нашого ключового зовнішньополітичного партнера в даному випадку буде дуже доречною.

Судячи з поведінки "Газпрому", там вважають, що "Нафтогаз" і влада України в цій грі нервів змушені будуть піти на поступки. Але щойно обсяг надходжень газу від "Газпрому" почне падати, і європейцям доведеться думати, де брати газ, якого бракує, "Газпромові" буде дуже нелегко підтверджувати свою надійність як постачальника газу.

Хоч би що там було, але до кінця цього – початку наступного року ситуація може різко загостритися. На що й натякнув 28 червня на прес-конференції голова "Газпрому" Міллер, коли на запитання про те, що станеться, якщо до закінчення чинного контракту про новий домовитися не вдасться, відповів – тоді 1 січня буде весело.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram