Згідно з дослідженнями, проведеними на замовлення ГО "Детектор медіа", третина української молоді не знає, як і чому почалася сучасна війна, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

Багато хто вважає, що передусім це вплив російської пропаганди, яка вкладає в голови наших громадян свою версію подій. І я погодилася б із цим твердженням, якби йшлося про літніх людей або винятково тих, хто мешкає на територіях, максимально наближених до країни-агресорки: вплив телевізійного зомбування російськими каналами залишає невеликі шанси на об’єктивну думку. Але що стосується покоління, яке дорослішало під час бойових дій на теренах власної країни, думаю, причини треба шукати в іншому. Наприклад, дивлячись у дзеркало. 

На нещодавній медійній події, що відбувалась у Львові, одна місцева добра та розумна студентка, яка працювала там волонтеркою, прочитавши мою книжку репортажів, зізналася, що була дуже здивована інформацією, яку в ній знайшла. Особливо про перебіг подій початку 2014 року на Донеччині та намагання місцевих патріотів організовувати спротив, а потім допомогу українській армії. Бо була впевнена, що це суто місцеві захотіли та здійснюють цю війну. А потім спитала, чи не буваю я в Донецьку. Щоб, мовляв, подивитися, що там і як, репортаж написати, цікаво ж... Я зніяковіла, стала казати щось про підвали, тортури, розповідати про Стаса Асєєва, колег, які побували в полоні за час війни. А вона так щиро дивувалася: "Це правда? Не можу повірити. У ХХІ столітті такі жахіття можливі?".

Читайте також: Найголовніший тест для Зеленського: провал може коштувати нам державності

Чи перебуває ця мила дівчинка під впливом ворожої пропаганди? Дуже сумніваюся, навряд чи долученість львівської студентки до російського медіапростору є більшою, ніж споживання інтернет-мемів, які зараз дуже швидко стають міжнародними. І насправді молодь не знає правди про цю війну, бо в нашій країні експлуатують безліч варіантів щодо її причин і початку. Вони чують про "громадянську війну", "американський слід", "сланцевий газ", "провокаторів", які "вивели людей на Майдан", російські імперські амбіції із "зеленими чоловічками" й "іхтамнєтами", тирана ("собиратєля земель") Путіна, поганого ("хорошого") Януковича, "баригу" ("рятувальника") Порошенка, "бізнес на крові", заклики до федералізації, халяву в колишньому СРСР, "ідеальне" життя в Європі, "ми втомилися від війни", "просто перестать стрелять", "мир за всяку ціну" та багато інших цікавих речей. "Але це не точно...". Бо ми самі, виявляється, досі не знаємо, як точно.

Ми загралися (хотілося б думати, що просто через недосвідченість, але, на жаль, свідомо) в намаганні згладжувати гострі кути конфлікту, толерувати будь-що, попри наслідки. Міжнародні програми, які працюють на теренах Донеччини та Луганщини, закликають до примирення, бо така світова практика нейтралізації конфліктів. Але у випадку, коли конфлікт має не міжетнічну (релігійну) причину, а пов’язаний із окупацією іншої країни, навряд чи варто намагатися втілювати ідею добрих відносин із агресором. А працювати на його пропаганду й поготів.

Була дуже здивована, коли, наприклад, побачила повідомлення однієї української благодійної організації, що працює за підтримки міжнародних донорів на лінії фронту, про вдалу операцію із транспортування на реабілітацію до Донецька мешканця Дніпропетровської області! Мовляв, на місці йому було це робити дорого, а ось у Донецьку зроблять безплатно. І ніхто чомусь не написав, що ця медична програма є фактичною пропагандою та маніпуляцією: безплатно отримати певні послуги можуть лише мешканці вільної частини України. Про це як про акт порятунку "брошенных хунтой людей" кричать усі російські ЗМІ. "Свої" ж, що мають прописку на окупованій території, менше підходять для пропагандистських сюжетів про "рятівників" із псевдореспублік, тому вони лікуються винятково за гроші. Але якби це повідомлення прочитала та студентка, чи треба було б дивуватися її питанням про журналістську поїздку до Донецька? 

Читайте також: Кремль хоче підчепити Україну на гачок, із якого досі не можуть зірватися Грузія та Молдова

Дорослі люди найчастіше пристають до якоїсь думки згідно із власними переконаннями, досвідом, розумовим та емоційним інтелектом. І на це вже навряд чи можна впливати кардинально. А покоління, що тільки починає входити в повноцінний соціум, від такої какофонії, за якої прихильники різних поглядів готові роздерти на шматки за їхні уявлення про безпеку цього життя, здебільшого жахається й воліє просто не знати, із чого там почалася ця війна. Ми упустили їх, дозволяючи також далі працювати вчителям і викладачам, що мають й активно пропагують "альтернативні" (тобто відверто ворожі та протизаконні) думки про сучасні події. Отримуючи заробітну плату від нашої держави, вони безкарно закладають у голови дітей міну повільної дії.

Я вже не кажу про вивчення історії: на п’ятий рік війни до списку шкільної літератури не внесено жодного сучасного твору про цю війну. Тільки в програмі для профільних класів десь там під травень, ближче до ЗНО, пропонують на вибір почитати "Інтернат" Жадана або його "Ворошиловград". У звичайних старших класах – нейтральні твори про сенс життя й така сама поезія сучасних авторів. Це при тому, що за нинішнього потоку літератури про війну вже можна обрати твори високої якості та рекомендувати їх до вивчення підліткам. Сила творчості допомогла б їм розібратися в цьому важкому питанні. Але звичайне життя фактично ізольоване від такої літератури, як і від самої війни. Ось як окремим наметом на "Книжковому Арсеналі", до якого підходили переважно ті, хто сам дотичний до цієї теми, як на тематичні стенди. Кількість таких людей у країні доволі суттєва, бо продажі книжок про війну, за словами організаторів, цього року були успішними. Але чомусь здається, що та сама третина молоді просто не мала шансів стати читачем цієї літератури.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram