Одна з головних ознак постмодерного світу, в якому ми живемо, – довільність термінології, пише для "Тижня" Назар Розлуцький

Поняття й терміни, категорії та означення перетворилися на умовності, які ми пробачаємо собі й іншим найлегше: толерантність зобов’язує. І навпаки: спроба допитатися у співбесідника, що він має на увазі, коли вживає певне означення, викликає в найкращому разі подив, у гіршому – роздратування, а то й агресію, мовляв, чого це до моїх слів приколупуються. Утім, диявол, як відомо, ховається в деталях, і смію припустити, що невідповідна термінологія – один із головних його сховків.

Недавно у Facebook виникла суперечка. Знайома, яка щиро раділа поверненню полонених із Росії, висловила бажання, щоб якомога швидше закінчилася війна. Інша знайома звинуватила її у прагненні капітуляції. У підсумку виявилося, що та, перша, мала на увазі припинення війни на наших умовах: зі звільненням територій, виплатою репарацій і засудженням російських воєнних злочинців, себто перемогу. Понад те, їй навіть не міг спасти на думку інший варіант. Але саме означений словесний конструкт спонукав припустити, що могло йтися про інше закінчення війни: те, яке за всяку ціну. Отже, і за ціну нашого з вами майбутнього. Як наслідок – двоє адекватних людей втратили довіру одне до одного. Диявол тішиться. І цей приклад іще доволі тривіальний.

Читайте також: Зеленський стає інструментом забезпечення краху України – Портников

Закінчення війни чи перемога? А хіба не однаково? Конфлікт на Донбасі чи російсько-українська війна? Облиште, ми ж не політики! Ополченці чи сепаратисти, а може, російсько-терористичні угруповання? Господи, навіщо нам сперечатися щодо цього? Ми ж усі про те саме! Чи ні?

Виявляється, не зовсім. Адже "такі самі" або ж "майже такі" слова, терміни, поняття можуть передбачати зовсім інший спектр інтерпретацій – від того, що мовець хотів ними висловити, й іноді аж до цілковитого заперечення сенсу. І згадане "закінчення війни", яке можна потрактувати і як перемогу, і як капітуляцію, – доволі яскравий приклад. Але найгірше навіть не це. Саме на гачок двозначності та різночитань нас ловить ворожа пропаганда. Вживаючи означення, які мають різний спектр інтерпретацій, ми відчиняємо ворота для її діяльності. Російські пропагандисти з радістю підхоплюють поняття на кшталт "війна на Донбасі", "збройний конфлікт на Сході України" тощо, адже ці означення не є називними, вони лише характеризують деякі другорядні особливості конфлікту, у конкретному випадку географічні, не називаючи його сторін, себто уникаючи постановки питання про його суть. Навіть їхня стаття у Вікіпедії називається "Вооруженный конфликт на Востоке Украины".

Таке безлике визначення дає можливість потужній пропагандистській машині трактувати суть цього "протистояння" відповідно до потреб поточного моменту: нейтральний "конфлікт на Донбасі" можна за бажання перетворити на "громадянську війну в Україні", "визвольну війну народу Донбасу", "війну за приєднання Донбасу до Росії" тощо. І ті, які активно користуються згаданим вище трактуванням, уже є потенційними жертвами цієї пропаганди: у парадигмі неозначуваних понять не варто сподіватися на адекватні поточні та стратегічні висновки й рішення.

Читайте також: Війна з Росією не закінчиться, бо її причиною є сам факт нашого існування

Понад те, завжди є ризик погодитися з тими чи тими пунктами ворожої пропаганди, якщо вони будуть логічно й уміло аргументовані. Адже елементи громадянського протистояння за бажання можна простежити на Донбасі, як і елементи визвольної війни. От тільки вони жодним чином не пояснюють суті того, що відбувається. Крім того, прив’язка до Донбасу (або ж Сходу України) виносить за дужки питання окупованого Росією Криму.

Водночас поняття й категорії, які висвітлюють суть конфлікту (зокрема, такі як російська гібридна військова агресія в Україні або ж неоголошена російсько-українська війна), викликають або шалене заперечення, або тотальний ігнор у російських пропагандистів. Пояснюється це дуже просто: цю карту їм нічим крити. Поняття, що наголошують на суб’єктності та головній організаційній ролі Росії в цьому конфлікті, – це зброя. Потужна зброя інформаційної війни, яка одночасно є і щитом проти ворожої пропаганди, і мечем, за допомогою якого ми доводитимемо свою правоту в міжнародних судах, вимагаючи повернення територій та покарання злочинців.

"Ну гаразд, а яке значення всі ці поняття й терміни мають у житті пересічних людей?" – подумки поставить запитання не один читач. А дуже просте. Довільні, неозначувані поняття, як уже було наголошено, створюють сприятливе середовище для ворожої пропаганди, а вона своєю чергою готує підґрунтя для нашої поразки. Що більше простих громадян України послуговуватимуться безликими термінами, які не називають нашого ворога й не окреслюють нашої стратегічної мети, то легше буде переконати нас у нашій неправоті. І тоді капітуляція України стане питанням часу, навіть якщо вона при цьому називатиметься "закінченням війни". 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube