Такі неймовірні події спостерігаєш у своїй країні, що часом голова закрутиться це усвідомити.

Дев‘яності, 2004, 2013-2014, Крим, війна, зрадники державні і побутові, великі й скромні справжні герої.

Нарешті – справедливе врівноваження примітивного і лубочного міфу про найкращих українських жінок відродженням і реальною появою класу нереально крутих українських чоловіків.

Підйом, фантастичні прориви, випірнули над водою, зараз знову доводиться, як колись козаки, із соломИнкою триматися під водою, кому що важливо, кому дано червоніти, кому совість і кому страх показати свої тривоги не за борг по комуналці, а за країну.

Читайте також: Або капітулювати, або покладатися лише на себе – іншого вибору Україна не має

В усьому цьому вирі ти чуєш гуркіт – це відвалюються шматки колишніх спільнот, тусовок та багаторічної дружби.

От я якось не дуже люблю приказку про річку, берег, ворогів і трупи. Це дуже не по-українськи. 

Якісь покійники в човнах, сидіти сиднем біля річки, коли купа роботи. Ні.

Та й унікальне пестливе, а як на мене, це тролінг вищого класу, звернення до ворогів – 'воріженьки‘, винятково український винахід.

Мені б хай вони були всі здоровими і обов‘язково дожили до 'визнання’ усіх своїх заслуг. 

Щоб відчути, а не назавжди спокійним трупом пливти мальовничою українською річкою.

Бог знає завжди, що робить. 

Ну, й хлопці наші часом допомогають. Не без цього.

Але я – до дружніх шматків, що відвалюються.

Читайте також: Україна потрапила в московський капкан: визволитися можна лише із кров'ю

Коли рветься те, що роками було прикріплене, боляче, звичайно.

Проте якраз оця навколишня ситуація так швидко і точно все висвітлює, що ти чітко бачиш своїх, навіть, якщо ти їх ледве знаєш.

І розумієш, що ті, інші, були нашарування, не твоє, тимчасове, хоча й в часі затягнулося. Палімпсести.

Справжнє все одно проступає. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram