Події в Страсбурзі, де демократична (?) Європа продемонструвала певну традицію від Мюнхена-1938 до Страсбурга-2019, повернувши тріумфальну російську делегацію до ПАРЄ, хоча після санкцій 2014 року РФ не виконала жодних умов Асамблеї (понад те, заявила, що й не збирається нічого виконувати), засвідчили, що Захід (принаймні Західна Європа, насамперед в особі Німеччини та Франції, а також Італії та Іспанії) не захищатиме Україну від російської агресії навіть символічно. Навіть на тому рівні minimum minimorum, який ми бачили досі, пише для "Тижня" Ігор Лосєв

А це говорить про те, що Україні залишається або капітулювати перед російською потугою (а це означає цілковиту руйнацію української держави та нації), або розраховувати тільки на свої сили. Бо зрозуміло, що коли Захід на якомусь етапі вирішить, що в його інтересах здати Україну на поталу Кремлю, він зробить це. Що Страсбург надзвичайно яскраво й показав, як і позиція Меркель та Макрона. Отже, до чергового Мюнхена чи то Страсбурга Україна має бути готова.

Читайте також: Україна потрапила в московський капкан: визволитися можна лише із кров'ю

Опертя на власні сили передбачає низку заходів, без яких жодна держава, що веде на своїй території оборонну війну проти сильнішого супротивника, обійтися не може. Насамперед ідеться про порядок управління країною, що у воєнний час не може бути таким самим, як у мирний. Війна вимагає обов’язкового запровадження воєнного стану на всій території. Адже в нинішній ситуації агресія Кремля спрямована не проти Донбасу та Криму, а проти всієї країни. І не можна цю російську наступальну війну перетворювати на якусь вузькорегіональну справу.

Війна вимагає концентрації всіх військових та економічних ресурсів, граничної централізації замість колективно-колегіально-дорадчих – військових методів наказів і виконання з жорсткою відповідальністю.

Замість нинішнього судового хаосу (яскравим зразком чого є Окружний адміністративний суд Києва, який нещодавно всупереч закону про декомунізацію повернув комуністично-російські назви в столиці) мають діяти військові суди зі спрощеною та пришвидшеною процедурою судочинства. Боротьба на фронті вимагає збільшення військового виробництва в тилу.

Читайте також: Каратимуть усіх: грузинський урок для команди Зеленського

Звісно, Україні доведеться відмовитися від уседозволеності, що панувала в ній усі роки незалежності. А це означає суворе покарання за державну зраду, антидержавну діяльність, колаборацію з ворогом, шкідництво, саботаж тощо. Бо без усього того не жила жодна країна, яка боролася проти агресора. Обов’язково постане питання про ліквідацію п’ятої колони Кремля, що маскується під політичну опозицію. Петро Порошенко охоче вдавав, що вірить у це маскування. Не буде прийнятною також інформаційна окупація України, на теренах якої діє потужне прокремлівське телевізійне угруповання, що вже продемонструвало свою силу під час президентських виборів 2019 року.

Нині українці перебувають у стані якогось соціально-пропагандистського сну. Зокрема, Київ зовсім не справляє враження столиці країни, що веде збройну боротьбу проти іноземних загарбників. Немає жодних ознак війни. Все тихо й спокійно. Немає жодного плаката на кшталт: "Геть російських агресорів з України!", "Ганьба злочинному режимові Кремля!", "Смерть російським окупантам!". Без таких плакатів, що трапляються на кожному кроці, країни, які ведуть оборонну війну, не живуть. Щоденні сухі зведення про кількість убитих і поранених не створять необхідного інформаційного тла в країні, яка вже понад п’ять років перебуває в стані війни.

Жорстокість стає необхідною за будь-якої війни, коли нація хоче встояти й зберегти свою державу. Альтернатива – окупаційний режим Кремля, пошматування національної території, мільйони жертв і біженців. До речі, в московській пресі нерідко з’являються плани постокупаційного облаштування України, які передбачають фізичне знищення кількох мільйонів "українських націоналістів" і суворе перевиховання решти.

Фантазії? Багатьом до 2014 року попередження про напад Росії на Україну також здавалися фантазією, а в 2014-му це стало реальністю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram