Нещодавно кілька міст північної Донеччини відзначали п’яту річницю звільнення від окупації, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова

На початку липня 2014-го за два дні сили АТО зачистили від загарбників Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку й Бахмут (тоді Артемівськ). Десь цьому передували доволі довга окупація та запеклі бої, в інші міста українські військові зайшли без значних бойових дій та втрат і повернули законну владу та порядок.

За формою цьогорічні заходи не дуже відрізнялися від тих, що організовують в області вже кілька років: на горі Карачун, що у 2014-му опинилася в центрі гарячого військового протистояння, відбувся фестиваль "Донеччина вітає своїх героїв", де до різноманітних акцій і подій долучились активісти, волонтери, ветерани, студенти військових вишів. У звільнених містах пройшли панахиди за загиблими, відкрилися пам’ятні дошки та музеї, на площі в Слов’янську була створена інсталяція, яка демонструвала наслідки російської агресії, у Краматорську відбулася традиційна багатотисячна патріотична хода за участю жителів області з різними політичними уподобаннями, а ввечері на оновленій площі – концерт.

Читайте також: Гасло миру в нинішній Україні є зрадою – Макаров

Ця своєрідна рутинність і шаблонність, що неодмінно супроводжують усі державні свята в нашій країні, показує, що на півночі Донеччини момент звільнення вже став об’єктивним явищем для багатьох мешканців. Якщо в перші роки ініціатором публічних заходів, які тоді були навіть пов’язані з реальним ризиком для життя, були активісти та військові, то тепер події переважно планує та організовує влада. І важко сказати, чого тут більше: позитиву чи негативу, особливо якщо говорити про щирість та ідейне навантаження. 

А ось чого цьогоріч точно було вдосталь, то це політичного хайпу. Наближення виборів відчувалося в реакції на Дні визволення в усіх політичних сил: хтось брав активну участь у різних акціях, хтось жодним словом не згадав про події п’ятирічної давності, інші взагалі відверто демонстрували антиукраїнську риторику у своїх лозунгах.

Наприклад, на патріотичному фестивалі побувала з візитом представниця партії "Європейська солідарність" Ірина Геращенко, яка зізналася, що рівно п’ять років тому саме на Карачуні вперше побачила цю війну як уповноважена президента з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Останній офіційний візит Олександра Куця на посаді голови ВЦА також відбувся там: він поклав квіти й подякував військовим і волонтерам за звільнення та мир. А на меморіал, зроблений силами місцевих волонтерів та небайдужих людей із усієї країни, завітав нинішній президент, який саме цього святкового дня представив у Краматорську нового голову військово-цивільної адміністрації.

Попри доволі патріотичну риторику на урочистому мітингу, Зеленський знову продемонстрував свою особливу позицію щодо Донбасу: замість жорстких формулювань, які були притаманні Порошенкові, він і далі використовував максимально нейтральні фрази, принагідно наголошуючи на соціально-економічних аспектах. Це, безумовно, знаходить відгук у більшості населення нашого специфічного регіону: логічно, що велика частина тутешніх мешканців постійно переймається проблемами нестачі води й узагалі не думає, наприклад, про патріотичне виховання.

Читайте також: По недовгій владі пройдисвітів нам загрожуватиме проросійський авторитаризм – Портников

Резонансу набула й інша інформація, яку озвучив Зеленський під час представлення Павла Кириленка. Відповідаючи на запитання про наявність у нового голови ВЦА родини (інформація про брата є на сайті "Миротворець") на окупованій території, він заявив, що це не може бути перешкодою: "Батьки його залишаються на окупованій території, вони такі самі українці, як і ми. Брат – це "хвора" тема, із братом він не розмовляє. Зараз багато розбитих сімей". Це, напевно, демонструє чіткий напрямок руху на примирення, який планують запроваджувати у прифронтових областях, що знову ж таки позитивно сприймає проросійськи налаштована частина суспільства, але викликає протест у патріотичної спільноти. 

Зовсім проігнорували річницю представники політичних сил, "народжених" із Партії регіонів. Напередодні свята, а інколи й цього дня в містах Донеччини з передвиборчим туром гастролювали одіозні політики Євген Мураєв, Юрій Бойко, Наталія Королевська, Юрій Солод, до яких приєднувалися місцеві кандидати. На зустрічах із виборцями, які зазвичай відбувалися за зачиненими дверима та звідки виганяли всіх, хто мав іншу думку, звучали заклики не просто до миру за будь-яку ціну, а "обуздать фашистов", які "издевались над народом Донбасса пять лет".

Тож зрозуміло, що Дні визволення в представників цих партій і їхнього електорату не викликають позитивних емоцій, а передвиборчий натиск загалом у суспільстві, особливо в прифронтових регіонах, збурює новий виток сепаратизму й ненависті, збільшує напруженість і знову забруднює мізки людям, які легко піддаються на пропаганду. Тому на різних офіційних і спонтанних круглих столах і в дискусіях у соцмережах знову масово з’являється вже напівзабута риторика про те, що насправді ніхто нікого тут не звільняв п’ять років тому, бо ніхто нікого й не захоплював. І начебто вже не було вбитих і замордованих патріотів, захоплених органів влади, "народної міліції" із тих, кого нещодавно випустили з тюрми, комендантських годин, мародерства, озброєних іноземців, поранених і вбитих військових. Бо хтось знову "продає" Донбасу "мир", який п’ять років тому був схожий на пекло. І дивно, що хтось знову готовий його купувати...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram