Вступна кампанія в Україні добігла кінця. Серед найпопулярніших напрямів цього року – право, менеджмент, філологія, комп’ютерні науки та журналістика...

Сьогодні такі професії користуються попитом серед абітурієнтів, та який попит на перелічені професії буде через п’ять років, скільки теперішніх вступників насправді працюватимуть за фахом?

Навчання в університеті ми сприймаємо як належне. З одного боку це спровоковано стереотипами старшого покоління, з іншого – бажанням стати частиною елітарного суспільства. У будь-якому разі освіта важлива. Та що робити, якщо знань, отриманих в університеті, таки бракуватиме для успішної інтеграції в суспільстві?

Для чого вступати до ЗВО? У давні часи вчитися могли не всі, тому будь-яка освіта була показником становища людини в суспільстві. У Спарті, наприклад, обов’язковим було вміння воювати, в Афінах – здатність впевнено говорити, переконувати й пояснювати. У давньому Китаї вчилися, щоб стати чиновником.

За молодості наших батьків освіту теж цінували, адже після закінчення вишу гарантували працевлаштування.

Читайте також: Задекларований розвиток науки в університетах наражається на помилкові концептуальні підходи, – думка

Нині, на жаль, все змінилося. Замість того, щоб вчити потрібні для обраної професії дисципліни, студенти змушені поверхнево засвоювати матеріали предметів із різних галузей. Вивчають літературу, філософію, історію, мовознавство, а в результаті не знають майже нічого. Замість практичного вдосконалення отриманих знань – написання конспектів, які ніхто й ніколи не відкриватиме. Виникає питання – що вмітиме людина після вишу?

Родичі, звісно, наполягають старатися бути відмінниками, здобувати високі бали для атестату, вступати у ЗВО, "тягнути" на червоний диплом, обов’язково закінчувати магістратуру. Знайомо? Та чи потрібно?

Сьогодні більшість молоді не просто відмовляється вступати на магістратуру, але й бакалаврат закінчує тільки, щоб не засмучувати батьків. Ця історія не про те, що студенти не хочуть вчитися, а про те, що вони змушені шукати для цього можливості самотужки. Як показує практика, найчастіше "імена" українських навчальних закладів не виправдовують себе, і єдине, що отримує студент після завершення університету – диплом. Тож ті, хто таки хоче отримати й знання, знаходять альтернативу – неформальну освіту.

Неформальна освіта – що це? Це коли ви навчаєтеся самотужки. Сюди належать заняття із репетиторами й тренерами, короткотривалі курси, лекції, тренінги й навіть підвищення кваліфікації. Головна перевага – ефективність. Тобто якщо мені потрібно вдосконалити свої професійні навички з англійської мови, на курсах я вчитиму граматику й лексику, а не слухатиму лекції, чому важливо вивчати іноземні мови. Здобувати неформальну освіту може будь-хто, незалежно від віку, статі чи професії. Один і той самий тренінг може слухати 18-річна студентка й 45-літній бізнесмен, і в цьому не буде нічого дивного. Крім того, людина, яка вирішила розвиватися самостійно, може підлаштовувати це під свій графік чи бажання.

Неформальна освіта ґрунтується на трьох засадах: "вчитися в дії" – отримувати знання під час практичних завдань; "вчитися взаємодіяти" – часто вона передбачає роботу в групах або командах; "вчитися вчитися" – аналізувати власний досвід і з нього формувати нові знання.

За такі тренінги або лекції не обов’язково платити. Часто їх проводять громадські організації, волонтери та навіть університети (їх небагато). Про такий формат навчання йдеться в Законі України "Про освіту": "Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій".

В Україні поки що не існує визнаних стандартів неформальної освіти, але є декілька організацій, які займаються розвитком її стандартів та показників якості.

Натомість у країнах ЄС неформальна освіта сприймається роботодавцями на рівні з формальною. Її розвитку там сприяють міжнародні організації – ООН, ЮНЕСКО, Європейський Союз, Рада Європи та інші.

Неформальна освіта – це проблема? Звучить парадоксально, але українська неформальна освіта – це проблема формальної. Адже саме явище виникло як протиставлення стандартизованим межам університетських стін, підручників і викладачів-теоретиків. Навчальні програми більшості ЗВО складені у відповідності до того, чого можуть навчити викладачі, тобто їхня основа – теорія. Натомість, щоб добре засвоїти майбутню професію, студентам необхідна практика. Теорія важлива тільки тоді, коли вмієш її застосовувати, чи не так?

Читайте також: Треба закривати заклади, де немає студентів, кваліфікованих викладачів і належної матеріальної бази – експерт

Що ми отримуємо? Абітурієнти вступають у виші, щоб здобути те, що неможливо. З’являється два варіанти подальшого розвитку ситуації: або відвідувати монотонні лекції в межах навчальної програми, або знайти щось цікавіше й необхідніше, з більшою кількістю практики.

Ба більше, українці стикаються з неформальною освітою ще задовго до початку навчання у вишах. Репетитори. Дев’ять із десяти одинадцятикласників готуються до зовнішнього незалежного оцінювання в позашкільний час із приватними вчителями. Виходить, знань, які вони здобувають у школах, замало, або до кожного учня потрібен індивідуальний підхід. Чи, можливо, батьки хочуть переконатися, що їхні діти вступлять в університет.

Ідеальною була би формула: формальна + неформальна освіта, щоб досвід, отриманий внаслідок саморозвитку доповнював той, який студенти здобувають у навчальних закладах. Нині в Україні є приклади поєднання університетського навчання з роботою – так звана дуальна освіта. Лекції проводять в авдиторіях, а практичні проєкти – в компаніях. Стипендії таких студентів наближені до реальних зарплат. У такий спосіб робота не шкодить навчанню, а навпаки – стає його частиною. Утім, обговорення цього питання в Україні триває вже близько п’яти років.

Тож насправді неформальна освіта – це можливості. Можливості для саморозвитку, самореалізації; для здобуття нових знань і практичного досвіду; для пошуку мотивації та натхнення. А якщо можливості є, їх треба використовувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram