Англійці дуже розпачують, що ввічливе та трохи прохолодне "how do you do" вже зовсім вийшло з моди, і тепер доводиться викручуватися якось при знайомствах: складно їм вгадати кого обіймати, кого цілувати, у яку щічку спершу та скільки поцілунків має бути...

Із смертю "how do you do" прийшли труднощі першого знайомства. Добре, що хоч погода – тема, вічна й невичерпна. Як не дощ, то сонце – завжди є про що поговорити та як заповнити незручну паузу.

Мій друг Ґілберт – англієць за походженням, але громадянин світу за покликанням, каже, що має заготовані "стартери" на всі випадки життя та для всіх народностей, які йому можуть зустрітися, скажімо, на борту літака чи в черзі до модного ресторану. Так, із французами завжди можна поговорити про врожай винограду чи останню революцію, з австралійцями – про пожежі й напади акул. Не помилишся, одним словом.

– А з українцями? – поцікавилася якось я, вражено спостерігаючи за тим, як вправно він веде смол-ток про ціну за барель нафти. – З українцем ти б про що говорив?

– Про Чорнобиль, ясна річ, – не задумуючись відповів він.

Читайте також: Що не показали в американському фільмі про "Чорнобиль"

Сказати, що я обурилася – це нічого не сказати! Може, у нас і нема акул, і на виноград видався не дуже врожайний рік, але про революції можна було б і згадати!

Зауважу одразу, що наші словесні баталії відбувалися задовго до виходу серіалу "Чорнобиль". І тільки-но вийшла перша серія, я пригадала собі той прекрасний літній вечір і такі болісні для мене слова: "Вибач за каламбур, але так бабахнути на весь світ і не вміти про це говорити – то ще треба постаратися!"

І таки так. Що не розповіли ми, то світ собі допридумав за нас. Чого тільки мене не запитували іноземці про Чорнобиль: чи нас всіх евакуювали в степи Монголії після вибуху (глибинні пізнання з географії, так, згадайте про це, коли нарікатимете, що в Україні слабенька середня школа), чи в нас можна збирати та їсти гриби (не хотілося їх засмучувати, що, скоріш за все, у європейських ресторанах вони поїдають наші лисички й білі гриби), чи нас держава забезпечує йодом безкоштовно (востаннє мені нам його видавала медсестра у школі, а, може, це був кальцій, чи протигельмінтне, хто його знає)?

Мене так часто запитували про "ЧЕрнобиль кейс" – уперто міняючи наше "о" на не наше "е" – що я вже навіть жартома почала казати, що це таке наше, українське, "how do you do" і погодний стартер в одному флаконі. Не було жодного – і це без перебільшення – іноземця, який би сміливо та з цікавістю, а чи з острахом мене образити чи зачепити неприємну тему, не запитав мене про Чорнобиль. Хтось знав більше, хтось знав менше, але всі знали напевне – це найбільша техногенна катастрофа людства і, як писало в якійсь жовтій пресі, "гірше 100 Хіросім разом взятих". Дехто вперше дізнався про Київ і якось змасштабував для себе карту досі невідомої та все ще екзотичної східноєвропейської країни, і уявив собі колорит під стать заголовкам у таблоїдах: десь поміж Європою та Росією, збоку ще десь Білорусь, люди там переважно добрі, хоч і світяться від радіації, і всі, як один, лікуються горілкою та капустяним листям. Перше – п’ють, друге – прикладають.

Читайте також: Зона відчуження очима туриста: що і за скільки вам покажуть? ФОТО

Вони дуже дивувалися, що в нас нема двоголових людей (на безголових іноді можна натрапити, а от на двоголових – ні) та що ми живемо, згрубша, так само, як і всі, – не починаючи ранок із перевірки рівня радіації в повітрі. Ті, з боязкіших, зітхали з полегшеннями – не витягали вже дбайливо привезені з дому дозиметр і респіратор, а ті сміливіші – навіть планували поїхати на екскурсію. А дехто навіть і їхав! Ніколи не забуду пана з Канади, уже не пригадаю його імені, який щосили кричав у телефон: "Хані, я в Чорнобилі! Уявляєш!?! Тут таке повітря, як у нас в Оттаві, навіть краще!"

Один океанолог із Ванувату (це острів такий у Тихому Океані), якому я перекладала декілька років тому, вразив мене знаннями про "справу Чорнобиля": він знав всі імена та деталі катастрофи, орієнтувався в часі й просторі, прочитав (попередньо переклавши в гугл-транслейт) усі доступні в мережі інтерв’ю та матеріали. Він навіть щось казав про ізотопи йоду та цезію, які можна знайти в тихоокеанських коралах, що мирно ростуть собі за сотні тисяч кілометрів від Прип’яті – де ні сном, ні духом не чули про Чорнобиль, але його мацаки добралися й туди. Він дуже дивувався, що досі немає достатньо інформації англійською та все треба дізнаватися з "третіх рук".

Після виходу серіалу НВО "Чорнобиль" я отримала від нього емейл із такими словами: "Ви бачили? Раджу подивитися! І мені шкода, що вашу історію розповіли не ви". "Як, зрештою, і завжди", – подумала собі я.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram