MENU

Вільховецькі водоспади: бульбани вражали туристів, але сміття нагадувало, що ми в Україні. ФОТО

1162 1

Дністровський каньйон – одне із семи чудес України. А каскад із семи Вільховецьких водоспадів – найяскравіше з чудес Дністровського каньйону. Але ж свого ми не цінуємо. Молоді й завзяті волонтери організували акцію очистки "чуда" від побутового сміття.

Комерційний турист дивиться на "останні джунглі в центрі Європи" – Дністровський каньйон – очима, сповненими нерозуміння й перестороги. Без крайньої потреби остерігається виходити з човна на сушу, уникає подорожей берегами Дністра, а, тим більше, його приток – адже там комарі, кліщі, гадюки, корови та місцеві активісти.

Читайте також: Золочівський замок: від королівської резиденції до в'язниці і музею

2019 рік видався теплим, слизьким і мокрим. Дністер за кольором / запахом води нагадує маленьку Амазонку. Минулих вихідних після дощу вода піднялася на метр, поцупила в наших колег пару катамаранів. Інструктори до ранку шукали їх на зарослих берегах Дністра, які дощового 2019-го вкрилися небачено буйною рослинністю.

 

Я люблю Дністер, коли він кольору курземе – течія сама несе твій човен, не треба гребти, туристи не пхаються плигати-пливати у воду, бо ж "вода брудна". Ще б пак! Їх же спокусили відфотошопленими фото бірюзового Дністра 2012-2017 років, коли через посуху річка майже всохла, а рівень ґрунтових вод упав на цілих шість метрів!

А в 2012-му, перед початком посухи, над Дністром пройшла стихія. Тоді я якраз сплавляв групу туристів поблизу Заліщиків. Чорна хмара рухалася нам за спину. Я закликав туристів налягти на весла, щоб утекти на безпечну відстань.

 

Паралельно цій пригоді на Вільховецьку долину впала раптова сильна злива, струмок порівняв селевий потік – і вода сховалася між камінням.

У давнину на річечці Вільхівець (село відзначене ще на Першій Мапі Українських Земель Левасера де Боплана середини XVII ст.) люди жили за рахунок шести з половиною млинів – допоки день укрився чорною хмарою та прийшли великі хвилі. Від того часу над крайнім від села водоспадом збереглися два хрести – один із розбірливим написом "1888", а навпроти нього запав під землею хрест, по чубку якого можна лише здогадуватися, скільки йому років чи століть.

Уперше для себе ми відкрили Вільховецькі водоспади (тільки два) у 2006 році у складі "Експедиції "Дністер". Ватажок нашого дромоманського загону Олена Крушинська (нині – поважна авторка путівника "Дністер. Туристичний путівник" вела нас короткою дорогою до руїн Чернелицького замку. Коротка дорога проходила долиною Вільховецького потоку. Водоспадів виявилося не два, а цілих шість із половиною.

Навпроти Вільховецької долини – село Уніж. Тут у 2008-2013 роках пройшли фестивалі "Уніж-Фест" та "Артполе / звуки дії в просторі".

 

У 2019 році берег Дністра, де 2006-го ми розбили повноцінне наметове містечко, заріс бур’янами й будяками: дається взнаки, що люди перестали тримати корів, натомість масово рушили на заробітки в Польщу.

До Дністра Вільховецький потік добігає вузькою, вкритою лісом долиною, а вже за півтора кілометри – несподівано відкриті схили, що мені віддалено нагадують Крим. Якогось 2010 року я приводив сюди групу з Дніпра.

Ще кілька років я пробував відкрити світові ці водоспади. Світ особливо не палав бажанням їх відкривати.

На початку червня 2019 року, коли була висока вода, я мав сплав по Дністру. Керівник групи – учителька, враховуючи досвід сплаву влітку 2017 року, розписала маршрут на три дні "із запасом", який за великої води ми легко пройшли б за день. Я був змушений шукати всі можливі варіанти екскурсій по каньйону, щоб потягнути час.

Після того, як найкрасивіший крапельковий водоспад Дністровського каньйону – Дівочі сльози в с. Ісаків – обвалився, залишилася емоційна потреба у водоспаді на цьому терені. Серед 6 ½ Вільховецьких водоспадів теж є один крапельковий (на місцевому діалекті "дівочі сльози").

Під кожним із водоспадів – величезна кількість пляшок та іншого сміття. Такі місця (водоспад + природна ванна для купання) на діалекті називаються "бульбанами"; бульбани подобалися туристам, але сміття не давало забути, що ми в Україні.

Втілюючи ефективний принцип "перше роби, потім думай", наша файта вже наступного тижня оперативно зібралася на сміттєприбиральну акцію – визбирати пластик із Вільховецького потоку.

Я, кум і маленька ефективна компанія з Тлумача почали сплав із села Незвисько – прибирати потічок мали почати від Дністра, а сухопутні сили починали акцію від села. Попередньо нашому сухопутному колезі Віктору вдалося вийти на контакт із представниками місцевої інтелігенції; за задумом та попередньою домовленістю, назбиране в чорні сміттєві пакети сміття місцеві мешканці мали вивезти на звалище, мотоблоком чи фірою. Кілька днів до заходу місцева інтелігенція лайкала всі наші пости в події у фейсбуці, і навіть "погрожувала" прийти на допомогу.

По Дністру ми рухалися повільно – одна з попередньо оголошених компаній злякалася дощу (якого так і не було), до основного рафта ми прив’язали гальма, куди повантажили свої речі та кума, який відсипався після вчорашнього вечора.

Волонтер Ваня, із тлумацьких ефективників, виявився затятим рибалкою – замість гребти, розмахуючи руками, зображав свої улови. Поки ми неспішно пливли хвилями Дністра, "сухопутні" встигли дійти до берега.

Читайте також: Тараканівський форт – одне з наймістичніших місць в Україні. ФОТО

Ваню-рибалку я залишив стерегти рафт і ловити раків, яких колись тут було багато… Але Ваня залишився з порожніми руками – цілими пальцями.

Результат: усього ми зібрали десяток мішків сміття. Біля водоспаду ми розійшлися. Віктор пішов у село домовлятися про вивіз, а ми попливли далі.

Десь глибоко в душі мене гріла смішна думка, що станеться неможливе – і сміття таки вивезуть. Але коли минулого тижня я привіз сюди туристів, мішки незворушно лежали на тому ж-таки місці, де ми їх залишили. У місцевої інтелігенції так і не вистачило аргументів переконати сільського голову вивезти сміття. Голова собі вважає, що організованими / стихійними звалищами займатися має не він, а адміністрація регіонального ландшафтного парку "Дністровський".

Зараз, коли ви читаєте ці рядки, питання сміття досі в підвішеному стані.

Волонтер Павло вже наступного тижня привіз сюди свою родину та дізнався важливий нюанс – везти сміття з долини на організований смітник Вільхівців немає сенсу, бо Вільховецький потік – насправді смітник.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Фото – Лабораторія підводних технологій

Андрій МЕЛЬНИЧУК для Opinion


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



38022.txt Открыть с помощью Google Документы Отображается файл "38022.txt"
Правила коментування »  

Новини