Нещодавно довелося замислитися про те, що таке українська мрія. Проте не від того, що нічим перейнятися. У листуванні в месенджері довелося взяти на себе роль людини, яка звертається до двох десятків українців, які живуть за кордоном, із сигналом про те, що в нашій країні ще не все втрачено.

Тому я склав для себе десять побажань країні, виконавши які, вона має шанси повернути всіх тих, хто виїхав працювати за кордон у великі транснаціональні корпорації — General Electric, Google, KPMG або Arcelor Mittal. Адже ці люди — той самий людський капітал, якого бракує в українському бізнесі і в українському суспільстві.

Психологія трудового мігранта — складна річ. Він або вона цілком задоволені своїми доходами в одній з країн Заходу, проблеми виникають на рівні прийняття в новому суспільстві. На тому мікрорівні, який ніби й не так багато значить, але може боляче вдарити по самолюбству.

Читайте також: Думка: Легко говорити про патріотизм, коли ти не ховаєшся в підвалах п'ятий рік поспіль

Наприклад, чи можеш ти, проживаючи в Німеччині, коментувати в соціальних мережах під своїм ім'ям політику німецького уряду де-небудь під постом газети Suddeutsche Zeitung. Чи не скажуть тобі: їдь, друже, туди, звідки приїхав. Чи вдасться тобі зберегти національну ідентичність своєї доньки або сина, яка або який відвідує німецький, французький чи австралійський дитячий садок — і їй або йому вже комфортно бути частиною нового середовища, а не тінню ностальгії по Україні.

Отже, ось мої десять побажань країні, написаних не стільки для стимулювання почуття ностальгії виїхали, а радше для тверезого аналізу того, що є, і того, що могло би бути:

1. Щоб у кожному українському обласному центрі був належний аеропорт, а Бориспіль став пересадочним хабом Східної Європи. І щоб ціни на внутрішні авіаперельоти можна було порівняти бодай з подорожами залізницей.

2. Щоб податкова і митна служба очистилися до рівня прозорості аналогічних органів, наприклад, в Данії. Мабуть, тільки тоді економічне зростання України перестане бути похідною від цін на сировину і перетвориться на результат життєдіяльності гарного внутрішнього бізнес-клімату.

3. Щоб українці надихали один одного. Дехто — умінням готувати каву, дехто — умінням бути багатодітною мамою, хтось — крутими татуюваннями, хтось — власною просунутістю в аудиті великих компаній, а дехто — здатністю розплутувати складні кримінальні злочини не гірше за Еркюля Пуаро.

4. Щоб українські політики подорослішали і навчилися працювати в інтересах країни, не озираючись на тінь і традиції тієї жахливої спадщини кулуарщини, яке з'їло 28 років нашої незалежної історії. Кожен раз, коли я бачу український лайк під постом нью-йоркської демократки Олександрії Окасіо-Кортез, замислююся, що в Україні таки є не менш автентичні і з правильними цінностями політичні діячі і діячки.

5. Щоб в українських університетах були ефективні PhD-програми з технологій, економіки, політики і гуманітарних наук. Програми, які відповідають на складні проблеми теорії нейронних мереж, підрахунку вартості активів, що обґрунтовують можливість виходу демократії з пастки популізму і на простих зрозумілих прикладах пояснюють хибність радянської побутової культури і стереотипів.

6. Щоб українські школи були креативним середовищем, яке виховує здорові амбіції і кваліфікації, що відкриває не тільки світ математики, біології чи історії, а й соціології, економіки, психології.

7. Щоб українські хірурги, стоматологи, кардіологи та інші медики не затягували пацієнтів в комерційну піраміду перебування в собі нових недуг, а пропагували впевненість в тому, що навіть з найскладнішим медичним випадком можна успішно поборотися.

Читайте також: Трепещи, Россия: украинские военные становятся силой, с которой нужно считаться – The National Interest

8. Щоб по старій багатоповерховій житловій нерухомості українських міст промайнула хвиля ревіталізації та зачепила ліфти, сходові майданчики, прилеглі зелені зони, інфраструктуру і житлові комунікації.

9. Щоб українець не став жертвою тієї іпостасі глобалізації, якою вона повернулася до України, перетворивши її на експортера людських ресурсів. Глобалізація повинна збагачувати Україну, а не позбавляти її перспектив в системі світової економіки.

10. Щоб у соцмережах було менше агресії і спаму, щоб вони робили людей розумнішими і привчали до того, що ти несеш відповідальність за кожне промовлене слово.

Коли український інженер, який виїхав працювати на Захід, розповідає про квадратні метри своїх передпокоїв і свого заднього дворика для суботнього барбекю, з ним досить складно сперечатися. Але це тільки на перший погляд. Насправді складно сперечатися буде тільки тому, хто, наприклад, не бачив забудови приватних будинків де-небудь на Софіївській Борщагівці або в районі Білогородки в Київській області. Там з метражем все гаразд.

Україна має свої аргументи, а головне — свої мрії. Питання лише в тому, чи готові люди об'єднуватися заради того, щоб реалізувати спільну мрію про справедливе суспільство, а не шукати реалізації свого індивідуального споживчого інтересу в тих країнах, де до цього прокладений найкоротший шлях. Щоправда, зовсім іншими людьми і, здається, все ж для своїх країн, а не для українців, які перелякалися труднощів демократії, що розвивається, і не узріли її можливостей.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram