На початку 20 століття мисливці-аристократи щороку збиралися в Антонінах, що на півночі Хмельниччини. Тут з десятками гончих псів, на породистих скакунах проходили полювання par force. Їхнім господарем був Юзеф Потоцький – один із найбагатших магнатів Російської імперії та шанувальник природи.

Восени 1909 року на подвір'ї резиденції графа Потоцького в Антонінах, одягнені у фраки та білі панталони, хто з жокейським кашкетом, а хто з циліндром на голові – верхи на конях красувалися аристократи.

Це були мисливці, що очікували на початок полювань. За ними захопливо спостерігали дружини, рідні та інші впливові гості.

Ця осінь була особливою: організатор полювань Юзеф Потоцький святкував 25-річчя популярної серед європейської еліти розваги.

Par force – національний вид спорту в Англії

Виїзд на полювання

Полювання типу par force з'явилося в Англії. Його суть – першим наздогнати на коні виснажену від переслідування гончими псами звірину та вирвати шмат її шкіри.

Перегони на шаленій швидкості через галявини, поля, луги та рови були вкрай небезпечні – вершники часто падали з коней, ламали ребра, ноги та руки, а відтак від мисливців вимагали відваги, досвіду та тренувань. Цим і захоплювали учасників, а глядачам дарували видовищне шоу.

Читайте також: Тараканівський форт – одне з наймістичніших місць в Україні. ФОТО

З початком осіннього сезону порожнів англійський парламент – майже всі відомі політики відкладали всі справи заради par force. Водночас полювання потребувало утримання псарні, породистих коней, спеціальних служб, а тому було задоволенням не з дешевих.

Граф Юзеф Потоцький організовував par force на Волині та забезпечував мисливців усім необхідним. Для тутешнього ландшафту він вивів власну породу собак, схрестивши французьких гончаків, пристосованих для переслідування дичини у лісі, та англійську породу фоксхаунд.

Граф утримував стадо із арабських, англійських та англоарабських порід коней. Він дбав про збереження їхньої чистокровності: замовляв корм із Сходу і купив кілька породистих жеребців. Таким чином у 1901 році його табун нараховував з-поміж інших 109 арабських коней.

Манеж

Беззаперечним фаворитом серед мисливців був Юзеф Потоцький. Ба більше: якщо в Англії керівника полювання – майстра – обирали за попередні успіхи і він міг змінюватися, то граф через власний темперамент, відвагу та перемоги був майстром волинських par force протягом 25 років поспіль.

Волинським полюванням не було рівних не лише в регіоні: навіть не всі європейські локації могли прирівнятися до Антонін, писав у 1911 році Казимир Ласковський у журналі "Село ілюстроване".

На розвагу приїжджали представники англійського, французького, американського посольств. Часто гостював племінник царя Миколи ІІ – Борис Романов.

Граф Юзеф Потоцький. Акварель Ж. Фалата

Декоративний сад і 3475 видів рослин

"Антоніни – це ніби клаптик Англії, дивом перенесений на південь Росії і заперечити цьому не можна", – описував містечко Казимир Ласковський. Європейську оазу на Волині почали створювати ще до Потоцького.

У XVIII столітті Ігнацій та Антоніна Мальчевські побудували у Холодках – стара назва Антонін – палац, а на берегах річки Ікопоть заклали декоративний сад. Сестра господарки – Барбара Сангушко – дуже захоплювалася його красою і запропонувала назвати поселення на честь засновниці. Назва прижилася, але дещо пізніше.

Потім тут натхненно господарювали Сангушки. Поселення було улюбленим місцем Марії Сангушко – матері Юзефа Потоцького, яка завжди прискіпливо все розглядала, довго обдумувала перед тим, як щось облаштувати.

Полювання par force в Антонінах

На середину 19 століття Антоніни перетворилися на резиденцію в англійському стилі з палацом та пейзажним парком довкола. На річці Ікопоть, що протікала поруч, встановили дамбу – розлилося озеро.

На території маєтку облаштували кілька парників та оранжерей, де росли апельсини, персики, ананаси, камелії, інжир, а в спеціальній теплиці – навіть австралійські види флори.

У 1856 році садівник Сангушків Вінсентій Зенковський опублікував каталог із переліком 3475 тутешніх рослин. "Ростуть в антонінському парку старі клени, липи, ялини, каштани, білі тополі, а також можна зустріти модрини, граби, буки, в'язи, чорні сосни. До рідкісних зараховують горіх манджурський і чорний, а також оксамит амурський", – прокоментували видання каталогу на сторінках часопису "Газета Варшавська".

Після повернення з полювань. На задньому плані – головний вхід до палацу

Улюбленець "Лєвуцьо", верблюди та американські страуси

Такими Антоніни успадкував Юзеф Потоцький. Проте, новий господар значно перевершив попередників.

У лісі, на території площею шість тисяч гектарів, він облаштував найбільший на континенті парк-звіринець – Пілявін. Тут, окрім мисливської дичини, розводили тварин, що не проживали в умовах європейського клімату, досліджували процеси їхньої акліматизації.

Сюди приїжджали зоологи з різних країн, зокрема, з Британії та США. Нині на його території розташований флористичний резерват "Пилява".

Граф любив пригоди, тож їздив у мисливські експедиції, побував на Цейлоні, в Індії, Сомалі, Судані та Росії. Звідусіль привозив трофеї, якими прикрашав своє помешкання, а з Африки повернувся з осиротілим левеням.

Коли "Лєвуцьо" виріс, то дуже лякав гостей, несподівано з'являючись на подвір'ї палацу. На пам'ять про мандрівку до Судану Юзеф Потоцький встановив пам'ятник левиці з молодим левеням.

Пам'ятник левиці з левеням

Парк навколо графського палацу був справжнім дивом. Тут гуляли верблюди та американські страуси – щоправда, у спеціальних загорожах. Цих птахів Юзефу подарувало Паризьке Акліматизаційне товариство.

Верблюди у Антонінському парку

При вході у палац стояли бронзові мисливці

Граф Потоцький перебудував помешкання. Французький архітектор Франсуа Арвеф додав нову добудову для гостей, перепланував інтер'єри кімнат. Він також спроєктував огорожу із металевих штахет та низьких мурованих стовпчиків, а на в'їзді – браму висотою близько десяти метрів з кованими у Франції воротами.

Східна Брама

У 1905-1908 роках віденський архітектор Фердинанд Фелльнер здійснив останню перебудову палацу у пізньобароковому стилі. З'явився новий вхід, що виступав на три боки. Перед ним встановили бронзові скульптури мисливців із собакою.

Всередині помешкання стіни прикрашали твори великих художників та портрети родичів. У кімнатах стояли меблі з Англії.

Граф зібрав рідкісну на той час колекцію севрської, саксонської та корецької порцеляни. А палацова бібліотека, яку почала збирати ще Марія Сангушко, нараховувала 20 тисяч книг та ділилася на окремі відділи, що розміщувалися у різних кімнатах.

Антоніни: бізнес-центр магната

Яким чином несміливий у дитинстві хлопчик – так згадував про свого діда Марек Потоцький – став чи не найбагатшим польським аристократом Російської імперії? Все завдяки наполегливості та менеджерським здібностям.

Зокрема, власник 45 тисяч гектарів земельних угідь, цукровень у Кременчуці, Шепетівці та Корці особисто цікавився справами та ухвалював рішення.

Помешкання бджоляра

Він ретельно підбирав адміністраторів фільварків (господарства, що вирощували збіжжя на продаж). Багато з цих спеціалістів отримали європейську освіту. Селян він заохочував бонусами, дбав про їхній побут та життя на старості.

Щоб лобіювати власні інтереси та бути ближчим до бізнесового життя столиці, Юзеф Потоцький винайняв житло у Петербурзі. Невдовзі він отримав дозвіл на будівництво залізниці, що з'єднала всі його маєтки з імперськими магістралями, а відтак вирішив логістичні проблеми з транспортуванням збіжжя.

Таким чином напередодні Першої світової війни прибуток Потоцького складав майже мільйон рублів за рік. Це була неймовірна сума. Для порівняння – річна зарплата вчителя становила приблизно тисячу рублів.

Вілла над ставом. Будинок казино для управляючих та квартири

При Потоцькому Антоніни не були ані містечком, ані селом, а швидше бізнес-центром. Тут проживали адміністратори, аграрії, спеціалісти, що керували цукровнями графа. Працювали пошта, телеграф, телефон, була електростанція, лікарня, пожежна охорона.

Крамниця і готель

У Потоцького, любителя інновацій, було чотири власні автівки, для яких побудували гараж. До речі влітку 1911 року під час сенсаційної авіамандрівки Волинню в Антонінах приземлився Емануель Малинський. Він гостював у графа два дні.

Аероплан Емануеля Малинського над гаражем Потоцького

Здобич більшовиків

Під час Першої Світової війни Антонінський палац охороняли службовці та адміністратори. Але це не врятувало його від пожежі, яку в серпні 1919 року організували більшовики.

Читайте також: Золочівський замок: від королівської резиденції до в'язниці і музею

Вони ж розгромили графський табун коней: "Забрали матерів від лошадок маленьких, безпорадних. Кілька старших побігло за матерями услід. Жалосне іржання розносилося по полях, немов сиротливий дитячий плач. Молодших солдати вбивали на майдані, щоб в дорозі не перешкоджали. Плач-іржання матерів роздирало серця", – описує ту подію очевидиця Зофія Коссак.

Гараж та квартири

Через три роки відважний мисливець Юзеф Потоцький покінчив життя самогубством у Франції, як писав його внук Марек Потоцький.

У 1960-х роках на місці палацу Юзефа Потоцького облаштували стадіон. Однак, багато будинків часів графа збереглися.

Донині Антоніни подекуди нагадують про Англію та свого господаря – майстра par force.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram