Андрій Богдан своєю зовні зухвалою заявою про непотрібність медіа як посередників між владою і суспільством насправді висловив цілком слушну думку і зробив послугу українським медіа.

(Зараз прозвучить трохи зарозуміло, але насправді все просто). Заява Богдана миттєво вириває ці медіа з премодерну і переводить в постмодерн, оминаючи модерн.

Українські медіа застрягли в премодерні – в ньому людина вірить, що збирання інформації дозволяє зрозуміти світ, але джерело повного всеосяжного знання залишається непізнаним. Медіа у цьому світі – винятковий посередник між реальністю і людиною. На цьому побудована уся розслідувальна журналістика і конспірологія: ми вважаємо, що Х та Y – корупціонери, ось ми зібрали опосередковані докази, але ми не знаємо усю правду, бо не знаємо про що саме говорили Х та Y під час їхньої нічної зустрічі, тому усю правду ми додумаємо самі або дамо додумати вам. На цьому підході медіа побудували і продали споживачам ідею про власну винятковість.

В модерні людина спирається на раціональність, існування об’єктивної істини, підтвердженої даними, усю правду можна пізнати за допомогою науки. Тут простір для додумування звужений до мінімуму. Тут все дорого, довго і занадто відповідально. Чи готові до цього українські медіа? Між тим, у цю фазу увійшли західні медіа, які спочатку встановили собі дуже високі стандарти якості збору і обробки інформації, а з розвитком технологій почали займатися журналістикою даних і використанням алгоритмів для написання статей.

Читайте також: Чим американська журналістика відрізняється від нашої

Але всіх їх прибив (але не вбив) постмодерн, в якому немає нічого об’єктивного, будь-що може стати об’єктом інтерпретації, а усієї правди просто немає. Хто краще інтерпретує потрібну йому частину правди, той перемагає. Розсіювання людської уваги на безкінечні інтерпретації веде до ентропії після якої настає кінець (читаємо Бодріяра тихими сонячними неділям). Медіа залишаються посередником між реальністю і людиною. Але новизна в тому, що влада сама стає медіа. Вона такий же посередник і їй для цього не потрібно контролювати усі телеканали і газети. Достатньо мати онлайн-платформи і медіа (насамперед, ТБ) як тупо канали донесення повідомлення, а не його осмислення. По суті, йдеться про банальну конкуренцію між класичними медіа і владою у битві за відповідь на запитання «Кому вірити?».

Проблема в тому, що насолоджуючись життям в премодерні, українські медіа відмовлялися визнавати, що насправді вони радше постмодерні. І Богдан просто сказав їм про це. Звісно, викликавши обурення, бо справжню правду не любить ніхто, навіть борці за правду.

У «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот» є розділ «Засоби індивідуальної інформації». Там я, зокрема, цитую Павла Казаріна, який чудово сказав: «Журналістика — це вміння пояснювати країні країну».

Більшість найвпливовіших українських медіа займалися і побудували свою популярність на будь-чому, окрім пояснення країні країни. І при цьому кожне з них претендувало на об’єктивність і було готове з лайками і кількістю переглядів в руках вгризатися в тих, хто ставив це твердження під сумнів.

Читайте також: Заголовок, який знецінює текст

Заява Богдана просто збиває ці медіа з їхнього саморобного п’єдесталу і змушує подивитися реальності в обличчя. В цій реальності серіал, партія і сам Слуга народу краще пояснили країні країну ніж усі медіа разом взяті. Власне, єдина користь від них в тому, що вони своїми премодерними практиками розчистили шлях Слузі народу. І Богдан наразі має право на цю оцінку. А далі життя покаже.

А що буде далі залежить від здатності самих медіа переосмислити себе в категоріях постмодерну і, зрештою, рівності можливостей. Чи наважиться така розрізнена медіа-тусовка луснути бульбашку власної винятковості?

А нам, простим смертним, поки можу порадити дотримуватися поради з «Війни за реальність»:

«Не варто шукати нейтральні медіа. Шукайте тих, чия місія вам чітко зрозуміла. Навіть якщо ви з нею не погоджуєтеся. Шукайте тих, хто не лише шокує вас проблемою, а й показує, як її можна вирішити».

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram