Мітинг на площі біля Верховної Ради України. Київ, 24 серпня 1991 року

Бачу, що друзі у фейсбуці із цікавістю читають інтерв'ю Павла Казаріна. Я теж. Багато цікавих і глибоких думок.

Але на початку є засаднича для тих, хто не дуже цікавиться історією помилка: "В 1991 году Украина получила независимость не потому, что мы сбежали из тюрьмы, а потому что тюрьма вокруг нас рухнула. Независимость просто свалилась нам в подставленные ладошки. Мы за нее не боролись в последние два десятилетия перед распадом Союза так, как это делали граждане Польши или стран Балтии".

Читайте також: "Люди не зі страху": яким був радянський режим у "вегетаріанські" часи "застою"

Це просто не так. Польський досвід – так, зовсім інакший, там була мільйонночленна "Солідарність" і ще тисячі опозиційних об'єднань, і режим, який ізолював лідерів на маленькі терміни, а часом просто садив під домашній арешт.

А тепер подивіться на терміни, які в цей самий час давав КГБ українцям: Стус – 15 років, Лук'яненко – 15, Маринович – 12, Литвин – 15, Овсієнко – 15, Сокульський – 15, Михайло Горинь – 15 і так далі. Таких прикладів із неможливими для польських реалій термінами – сотні. І це ті, кого посадили за 8–10 років до краху совка.

Читайте також: Гадаєте, в радянські часи від людини нічого не залежало? Загадайте Оксану Мешко

Балтійський досвід – теж повз, у 1970–1980 рр. там не було руху опору, сильнішого за український. Просто можна подивитися, скільки балтійців сиділи в таборах у 1980-х – одиниці. Але там були нації, які чітко розуміли, що вони не росіяни і які сприймали місцевих росіян й інших мігрантів як чужинців та окупантів. Тому в двох державах Балтії були ухвалені наджорсткі закони про негромадян, які не отримали права голосу.

Українці боролися до останнього й сильніше за інші республіки СРСР. Проблема в "насєлєнії" та якості еліт. Але це вже довша розмова.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram