Давно хотів зайти до історичного музею в Харкові.

Сумне враження. Зал про "Велику Вітчизняну" – чисто радянське трактування, українського питання наче в тій війні не було, просто тридцять років дискусій і переосмислення котові під хвіст.

Читайте також: Харків намагаються підкласти під різника. Поки що – символічно

Великий зал про Харків XIX – початку ХХ століть – "Россия, которую мы потеряли", й у самому кутку кілька фоток з інтернету, які символізують український рух – театралів, письменників і Міхновського (про "Україну для українців" згадано, але про підрив пам'ятника Пушкінові якраз у цьому місті – ні).

Зал про післявоєнний Харків – півстенда про дисидентів і неформалів, кілька газет і кілька світлин часів перестройки. І численні артефакти совєтського побуту в асортименті.

Зал "Етнографія" – хати, сорочки, сільгоспреманент. Образ Малоросії в еталонному вигляді.

Читайте також: "Без официальних бумаг рисовать нельзя!" Музей суворого режиму

У козацькому залі на останньому поверсі – унікальний гетьманський прапор часів Самойловича й Мазепи, який міг би стати візитівкою та окрасою музею, якби його вигідно подали.

Здивований, але Харкова 1920–1930 років в експозиції просто нема. Ні столиці УСРР, ні українізації, ні Скрипника, ні Великого терору, ні Голодомору, ні Хвильового та Курбаса із Розстріляним відродженням.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram