Мені надіслали у вайбер відео – і я заплакала. На ньому було кримське Чорне море. Заплакала, бо зазвичай у серпні хоча б на пару днів треба було б поїхати, як раніше, у Крим на море, зустрітися з друзями, поспати у своїй дитячій кімнаті та вкотре передивитися підлітковий щоденник зі стражданнями про кохання, перечитати паперові листи тата до мене в Київ та ще раз «відбитися» від мами, яка через півгодини після сніданку або обіду знову запитає, чи не хочу я чогось смачненького.

П’ять років я вже не їжджу до Криму відпочивати, не бачу моря та не зустрічаюся з моїми друзями в Севастополі, Феодосії чи Коктебелі. Але за останній тиждень як мінімум троє знайомих запитали мене: «Як думаєш, варто їхати в Крим відпочити? Розкажи, як там дорога, кордони, перевірки. Говорять, що проблем немає, а те, що пишуть ЗМІ – то чергові страшилки і пропаганда». І це знайомі, які не просто читають мене іноді у фейсбуці, а постійно спілкуються зі мною, знають про мій біль та стосунки з родичами. Мені здавалося, що я часто пишу про це, що про Крим часто говорять ЗМІ, але ні. Мало.

Я мужньо зітхаю та запитую: «А чому ви не хочете поїхати відпочити в Луганськ або Донецьк? Бо там немає гарних краєвидів і найсинішого Чорного моря в світі? Чи тому, що в Криму не стріляють, війни немає, є багато туристів, море, фрукти, кукурудза? Чому ви не хочете до Донецька? Це такі ж території, окуповані іншою країною?» У відповідь – або мовчання, або «ну що ти порівнюєш».

Читайте також: Крым должен вернуться законному владельцу – Украинскому государству, с территорией которого полуостров связывает тысячелетняя история

Я хочу, щоб усі, хто їздить до Криму відпочивати або хоче це зробити, зрозуміли одне: своїми поїздками і словами «все там добре, повно відпочивальників, на кордоні взагалі проблем немає, море – воно ж прекрасне, Крим залишився Кримом і нічого не змінилося» ви легалізуєте крадіжку, вбивства, викрадення та тортури . Ви легалізуєте окупацію. Усе просто: якщо у вас украли телефон або незаконно переоформили на себе квартиру чи машину – це крадіжка. Телефон, квартира, машина належали вам, але прийшов «гопник» зі зброєю і сказав: «Це тепер моє!» У цей момент у вас немає сумнівів – це крадіжка, у вас «віджали» власність, а потім почали розповідати, що воно вам ніколи не належало. Ба більше, вам сказали: «Будете опиратися – зробимо так, що вас ніхто й ніколи з вашої сім’ї та близьких не побачить». Ви обурюєтеся, починаєте шукати захисту та справедливого покарання для крадія й убивці, але друзі кажуть вам у відповідь: «Ну розумієш, він сильніший, і тепер це його телефон, машина, квартира. Нічого не поробиш».

Можу помилитися з цифрами, але: 121 політичний в’язень, 24 військовополонені українські моряки, сотні тих, хто сидить «на підвалі» в Донецьку, близько півтора мільйона переселенців, страшний тиск на корінний народ Криму – кримських татар, єдину націю в Криму, яка може сказати: «Це моя земля». Адже саме кримські татари визнані міжнародним законодавством корінним народом Криму. А нові «понаїхавші» хочуть, щоб визнали їхнє право на цю землю. І коли ви переходите так званий «кордон» із Кримом на Херсонщині, ви легалізуєте їхнє право на кримську землю. Тобто на вашу квартиру, машину, телефон. Бо в них право сили. А у вас – ні.

Це стосується і громадян Росії, які їдуть до Криму на відпочинок, або громадян інших країн, які теж вважають «ашотакова» та літають до Криму через Москву. Але їхня відповідальність – це окрема історія. Що говорити про них, коли через п’ять років окупації цього не розуміють свої.

Так усе ж можна чи ні їздити у Крим? Можна. Якщо у вас там є батьки та рідні, яких ви не можете не провідати. Або якісь питання з нерухомістю, власністю або землею – вам також треба їздити, бо не можна дарувати ворогу своє, а треба всіма можливими засобами захищати його – і зберегти власність до моменту повернення Криму додому. Або ви адвокат – і захищаєте в судах політичних в’язнів, або журналіст – і висвітлюєте реальну ситуацію в Криму (тут я промовчу, бо в мене є дуже близька людина, яка це робить і щоразу наражається на небезпеку).

Мабуть, усе. В усіх інших випадках, якщо у вас там друзі, які вас кличуть безкоштовно або «дешево» пожити в них удома й насолоджуватися кримським морським лікувальним повітрям, якщо ви скучили за Ласпі чи Фіолентом, якщо вам так давно хочеться знову прогулятися Карадагом чи Ялтою – ні, вам їхати не можна. Або ви маєте розуміти, що легалізуєте цією поїздкою вбивства, арешти, затримання, тортури, відсутність свободи й той страх, який панує зараз на півострові.

Читайте також: В оккупированном Севастополе никто не хочет строить канализационные очистные сооружения

Взагалі я можу розповісти про довгу дорогу до Криму, перевірки на «кордонах», відсутність можливості заплатити за щось звичайною банківською карткою, відсутність звичного телефонного зв’язку та несмачні дорогі продукти. Але ж головне питання не в побутових речах, а в іншому. Я чемно спробувала пояснити, чому не можна їздити в Крим. Чемно – це головне слово. Крим – тригер, який одразу змушує мене реагувати емоційно, різко та без компромісів. Витримка, як казав тато, не моя найкраща зброя, і говорити на тему Криму спокійно та ввічливо я не можу вже більше п’яти років.

Я б хотіла зараз бути вдома у мами, їсти смачні бахчисарайські персики, плавати в морі та зустрічатися з друзями на південному узбережжі, як це зазвичай було багато років мого дорослого життя. Бо так має бути в серпні. І я обов’язково це зроблю, щойно Крим та всі політичні в’язні повернуться додому, а кримські татари та українці знову зможуть жити й дихати вільно на рідній землі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram