Президент Зеленський купається в поствиборній ейфорії любові. Будь-який його жест викликає схвалення, а критика на його адресу – неприйняття. Але рано чи пізно йому доведеться відповісти на всі незручні запитання, пише для НВ Сергій Жадан.

Поміж тим минули перші сто днів президентства Володимира Зеленського. Сто днів – термін достатній, аби вже говорити не лише про очікування, проте надто короткий для справжнього розчарування. Тим більше, політичні кроки та методи публічної комунікації нового українського президента ускладнюють сам факт оцінки президентської діяльності.

За великим рахунком, поки що Володимир Олександрович звільняє персонажів, проти звільнення яких ніхто нічого не має, й хамить тим, захищати кого ні в кого не підійметься рука. Регулярні звернення з незначних приводів, не до кінця чітка й зрозуміла кадрова політика, обережне спілкування «на міжнародному рівні». Поки що президент збирає традиційний урожай післявиборчої постейфорійної любові. Згадайте: п’ять років тому було те саме: президент, якого благословляють на чесну клопітку працю, прем'єр, який літає економ-класом, викликаючи загальне замилування, жодної поблажливості до тих, хто програв, жодного зазирання в майбутнє.

Читайте також: Перший пішов: обраний від "Слуги народу" депутат ВР відмовився від мандата

Поки ейфорія не спаде, вона й далі визначатиме політичну позицію громадян України, які цього року зламали кригу вітчизняного політикуму, цілковито й безапеляційно віддавши владу в нові руки. Ставлення до президента його виборців далі нагадує любов бабусі до своїх онуків – щиру й нелогічну. Будь-який публічний жест гаранта викликає схвалення, будь-яка критика викликає несприйняття, всім, за великим рахунком, подобається балансування першої особи поміж незручних питань і непримиримих опонентів. Зрештою, президент не надто й старається при цьому балансуванні, він далі воліє просто не коментувати, не озвучувати, не нагадувати, коли хтось забуває й не шукати відповіді, коли нагадують йому. З точки зору тактики – бездоганно. З точки зору стратегії – традиційно наводить на думку, що жодної стратегії не існує. Існує кураж і кредит довіри. Втім, куражу може надовго не вистачити. Кредиту так само.

Опоненти нової влади поки що працюють у порожнечу, подібно до бігунів естафети, які ще не схопили до рук естафетну паличку, проте вже поволі набирають швидкість. Оцінювати, за великим рахунком, немає чого, тому спільнота зескептиків розминається переважно на зовнішньому вигляді або розпорядку дня новообраного президента. Заняття захопливе, проте без особливого державотворчого потенціалу. Маневри довкола проведення (чи непроведення) параду чи скандали довкола МЗС особливої суспільної дискусії не викликають. Так чи інакше слід чекати на початок роботи нового парламенту, на початок роботи нового уряду, загалом – на початок роботи.

Читайте також: Новая власть хочет получить механизм для "быстрых увольнений" – политтехнолог

Насправді ж усі розуміють, що все найцікавіше у нас попереду, що владі так чи інакше доведеться озвучувати якісь речі, пов’язані не лише з президентським тролінгом окремих (переважно провінційних) чиновників, але й із стратегічним розвитком країни. Себто так чи інакше новим очільникам держави доведеться пояснити суспільству, які саме лінії очільники вважають для себе червоними, за які з них вони збираються заступати, за які заступати вважають неприпустимим. І оскільки суспільство саме по собі є далеко не одностайним у визначенні цих ліній, не важко передбачити, що саме тут і почнуться перші розбіжності, перші розходження в оцінці, перші голосні розлучення.

Повну версію читайте на НВ

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube